Сублимация и бисоциация в творчестве

між ними — лише в мірі об'єктивної істинності, і вона виникає як результат творчої дії. Остання в обох випадках є стрибком у темряву, де вчений і митець рівною мірою залежать від їхніх пошукових інтуїцій. Оригінальність генія полягає в переміщенні уваги на ті аспекти дійсності, які раніше ігнорувалися, у ба­ченні певних явищ у новому світлі, у відкритті нових відношень і відповідностей. Як науковий, так і естетичний досвід є відношенням "єдності в різноманітному".

В наступній частині свого дослідження Кестлер розглядає загальну гене­тичну основу творчості в науці і мистецтві, починаючи дослідження цієї проблеми з розвитку структури клітини, її генезису, ембріонального розвит­ку істоти і т. д.

Той факт, що створення художнього образу і наукове відкриття виво­дяться з несвідомих джерел, вказує на те, що суттєвим аспектом усієї твор­чої активності є регресія до ранніх онтогенетичних і філогенетичних рівнів, втеча від стримуючих моментів свідомого розуму з наступним звільненням творчих можливостей, перехід до нейтральної еквіпотенціальності в регене­рації структур і функцій. Вчений, вражений суперечливими фактами, ми­тець — чуттєвими стимулами і пацюк — хірургічним втручанням, во­лодіють на різних рівнях однією і тією ж намнучкістю, що дає можливість здійснити "адаптації вищого ґатунку", що рідко трапляються у звичайному рутинному житті.

Біологічна еволюція видів приводить до застою, в той час як розумова еволюція продовжує розвиток. Як її засіб виступає творча індивідуальність. Процес "еврики" є розумова мутація, продовжена соціальною спадковістю, її біологічним еквівалентом є генетичні мутації, що підносять існування видів по еволюційній шкалі. Період інкубації можна порівняти з катаболічною фазою в регенерації органу. Перша звільнює доконцегпуальні, інтуїтивні спроби ідеації від чуттєвості, навіювань з боку свідомого розуму. Остання приводить в рух ембріональний процес росту, що в рівній мірі пе­решкоджає дозріванню організму. Контактне керівництво нервами в на­прямку їхнього робочого органу і оживлення інших пренатальних умінь пе­редбачає спокусливі паралелі до несвідомих градієнтів і стародавніх "водних шляхів", що опосередковують глибинну зустріч ідей.

Далі автор розглядає творчість на матеріалі інстинктивної поведінки, навчання і вирішення проблем

Викладаючи теорії навчання за І. П. Павловим та Дж. Вотсоном як теорії біхевіористичні, Кестлер заявляє, що оригінальність і творчість не стали предметом їхніх досліджень. У пра­цях Скіннера слово "інсайт" також не трапляється, а техніка вирішення проблем у нього така ж, як і у Вотсона. К. Галл висунув виразний постулат, що відмінність у процесах навчання в людини і пацюка більше кількісна, ніж якісна. Як зауважує Кестлер, "замість антропоморфічного погляду на пацюка американські психологи пропонують пацюкоморфічний погляд на людину". Поворот, на його думку, відбувся з виникненням гештальтпсихо­логії, насамперед досліджень Келера, Дункера та інших, де предметом аналізу виступає той же бісоціативний процес.

Як же стає можливою бісоціація? Відповідь на це запитання можна от­римати при порівнянні її з асоціацією — явищем прямо протилежним. Асоціативне мислення є вираженням звички. Воно може бути жорстким або мінливим, з широкою адаптованістю. І все ж воно залишається звичкою в тій мірі, в якій спостерігаються певні незмінні правила діяльності. Асоціація ж як вправа майстерності відрізняється від навчання, яке харак­теризується набуттям нових умінь, і від бісоціації, яка є комбінацією, пере­тасовкою і переструктуруванням умінь.

Термін "бісоціація" означає вказівку на незалежний, автономний харак­тер матриць, які приводяться в контакт у творчому акті, в той час як асоціативне мислення оперує серед частин єдиної передіскуючої матриці.

Так, беручи факти з історії науки,

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы