Сущность социальной адаптации

адаптації, які наводяться у даній статті описують швидше самовідчуття особистості під час адаптації, з яких намагаються вивести її загальні механізми - «засвоєння норм, традицій та звичаїв культурного середовища».

Не ставлячи своєю метою розглянути всі існуючі визначення поняття «соціальна адаптація», що, напевно, в принципі неможливо, хотілося б відзначити, що, не зважаючи на деякі термінологічні розрізнення в наведених вище трактуваннях соціальної адаптації, в них можна виділити сутнісну характеристику цього поняття, що полягає в розумінні соціальної адаптації як аспекту соціалізації, як процесу переважно активного пристосування людини або групи до умов зовнішнього середовища, що змінюються, форм соціальної взаємодії, внаслідок чого здійснюється освоєння певної соціальної ролі, узгодження вимог і очікувань суб'єкта адаптації.

Разом з тим, як справедливо наголошує Мартюшов, процес соціальної адаптації має інтерактивний характер, що виявляється у взаємозв'язку адаптивної і адаптуючої активності людини/групи щодо середовища. Однак цю інтерактивність Мартюшов розуміє зовсім не інтерактивне, адже суть цього процесу, на його думку, полягає в тому, що соціальне середовище впливає на людину/групу, які вибірково сприймають і перетворюють ці дії відповідно до своєї внутрішньої природи, а людина/група зі свого боку активно впливають на соціальне середовище, певним чином перетворюючи його. Як бачимо, все питання обертається у цього автора довкола людини як суб'єкта, тоді як у процесі адаптації відбувається передусім самовідтворення соціальної комунікації - саме це є основною метою адаптації з системної точки зору, а не те, що відбувається з якимось окремим суб'єктом. Суб'єкт може бути функціонально еквівалентно замінений іншим суб'єктом, однак правила здійснення комунікації мають залишитися сталими - саме такий сенс соціальної адаптації з системної точки зору. Чи означає це, що особистість є лише своєрідним засобом, матеріалом для соціальної комунікації? І так, і ні. Адже людина, нехай і як виняток, але також може бути джерелом змін таких правил здійснення комунікації - якщо ці зміни приймають інші її учасники. Тут людина виступає як адаптуючи начало, хоча зазвичай, тобто у термінах теорії суб'єктивності, людина аж ніяк не є суб'єктом соціальної адаптації, але на 99% її об'єктом, а справжнім «суб'єктом» соціальної адаптації виступає соціальна комунікація, точніше її вимоги щодо конкретних людей як її учасників.

Це вкрай важливо для правильного розуміння положень теорії соціальної дії щодо соціальної адаптації. Так, згідно цієї теорії, найважливішою умовою успішності соціальної адаптації є оптимальне поєднання адаптивної і адаптуючої діяльності людини або групи, варійоване залежно від конкретних ситуацій, або, інакше кажучи, правильне визначення того, як, наскільки і чи до всього можлива і необхідна адаптація. Основою цього процесу тоді визначається творча діяльність, безперервний змістовий обмін з соціальним середовищем, які сприяють якісному оновленню середовища, людини/групи, переходу їх на вищий рівень. В процесі соціальної адаптації відбувається, з одного боку, створення умов для засвоєння норм і цінностей соціальної взаємодії суб'єктом адаптації, з іншої - здійснюються зміна, перетворення соціального середовища відповідно до потреб і особливостей об'єкту адаптації.

Все вищезазначене у попередньому абзаці, що стосується теорії соціальної дії, не лише не відповідає дійсному перебігу соціальної адаптації, але й прямо унеможливлює її. Дійсно, якщо соціальну адаптацію розглядати як творчу діяльність її учасників, тоді ця адаптація перетвориться на хаотичну взаємодію з невідомим результатом, у кращому разі - як у відомій байці про лебідя,

1 2 3 4 5 6

Похожие работы