Сущность социальной адаптации
Соціальна адаптація одночасно є процесом і станом. Можна погодитись з Мартюшовим, що стан соціальної адаптації - це характеристика відносин людини, групи із зовнішнім середовищем, яке служить виразом успішності адаптації як процесу. Але слід додати, що соціальна адаптація завжди також є і характеристикою соціальної комунікації як простору таких відносин. Ці відносини в найзагальнішому вигляді можуть бути гармонійними, рівноважними або конфронтаційними, а також можуть бути множиною перехідних форм цих відносин.
Можливі такі результати адаптації, які називає Мартюшов, і з чим ми згодні, за умови їх інтерпретації також у термінах теорії соціальної комунікації. Найтиповішим результатом соціальної адаптації є конформність, під якою в найзагальнішому випадку розуміють повне ухвалення індивідом загальноприйнятих норм, цінностей і життєвих цілей, а також інституційних схвалюваних засобів їх досягнення. Тут особистість ніби розчиняється в комунікації. Це найбільш поширена форма соціальної адаптації, можна сказати, її базова форма. Під час соціальної адаптації можливе, втім, і збереження індивідуальності з одночасною модернізацією особистісних характеристик; при цьому особистість активно вбирає явища нової культури, зберігаючи само ідентифікацію. Така соціальна адаптація властива більш розвиненим типам особистості, у дітей же, або інфантильних типів особистості, наприклад, вона представлена ще дуже незначно. Нарешті інколи трапляється і девіантність, яку в найзагальнішому вигляді розуміють як соціальну поведінку індивіда, яка не співпадає з соціальними нормами і цінностями, прийнятими в суспільстві або соціальній групі
Залежно від різних підстав і критеріїв виділяють різні види і форми соціальної адаптації, наприклад, особистісно-психологічну і соціально-психологічну, соціокультурну і ролеву, навчальну, професійну і соціально-побутову, добровільну і вимушену, «позитивну» і «негативну», в мікро- і макросередовшці тощо.
Розглядаючи соціальну адаптацію як аспект соціалізації, не можна не відмітити, що процеси соціалізації і соціальної адаптації далеко не завжди співпадають. Цілком можна погодитися з точкою зору A. A. Налчаджяна, який відзначає, що особистість може бути соціалізованою, але дезадаптованою. Більш того, дезадаптованість людини/групи може виявитися прямим наслідком високого ступеня і повноти їх соціалізованості. Наприклад, останній період розвитку нашого суспільства наочно демонструє наявність такої залежності. Багато мільйонів громадян пострадянських країн надзвичайно хворобливо прореагували і реагують на кардинальні зміни цілей, шляхів суспільного розвитку. Це трапляється саме внаслідок того, що особистість розглядають у процесі соціалізації лише як творця, тоді, як правило, у реальності від особистості під час соціальної адаптації більше потрібні якості пластичності, аніж принциповості, дисциплінованості, аніж спонтанності. У пострадянських же країнах відбулося зіткнення звички сприймати світ і себе у жорстко визначеному форматі з ситуацією не те, щоб альтернативного жорсткого формату, а ситуацією варіативності форматів комунікації взагалі. Для того, щоб прийняти цю варіативність, необхідно спочатку позбутися жорсткого акцентування певного змістового ядра особистості як суб'єкта дії.
Саме тому соціалізація, яка впродовж десятиліть здійснювалася в умовах будівництва соціалізму, стала перешкодою входження людини в систему ринкових економічних відносин, утвердження демократичних інститутів і цінностей. Потрібна була переадаптація якісно іншого типу