Сущность, условия и развитие философии украинского романтизма

План

1. Сутність романтизму, умови і специфіка його розвитку в Україні 

2. Романтизм як світоглядна основа нового українського письменства.  

3. Шеллінгіанські витоки філософії українського романтизму.  


1. Сутність романтизму, умови і специфіка його розвитку в Україні

Наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст. європейська духовна культура розвивалася під впливом романтизму, що сприяло піднесенню національної самосвідомості європейських, у т. ч. слов´янських народів, формуванню нового стилю філософування.

Мистецько-літературний напрям романтизму, охопивши різні галузі європейської культури, постав як реакція на обмеженість класицизму і «бездушної розсудливості» раціоналістичного Просвітництва. Сформувавшись майже одночасно в Англії і Німеччині в другій половині 90-х років XVIII ст. , найбільшого розвитку він набув у Німеччині, де його засновниками були діячі єнського гуртка, філологи А. Шлегель та Ф. Шлегель, поети Л. Тік, Ф. Гарденберг (Новаліс), до яких приєдналися філософ Ф. -В. -Й. Шеллінг, проповідник і філолог, основоположник герменевтики Ф. -Д. -Е. Шлейєрмахер. На формування романтизму значно вплинули німецькі письменники, літературні критики Й. -Г. Гаман, Г

Гейне, Й. -В. Гете, Й. -Г. Гердер, Г. -Е. Лессінг, Ф. Шиллер, Ф. Якобі. Вони привнесли культ почуттів і творчого екстазу, любові, містичний культ природи, релігійність переживань та ідеалізацію минулого, а також ідею розвитку єдності світу, пантеїстичного світосприйняття з його обоженням природи, історичного підходу до природи, культури і суспільного розвитку як історії людства, розуміння суспільства як органічної цілісності, відповідальності людини перед людством.

Пробуджуючи національну свідомість західноєвропейських народів, романтизм знайшов сприятливий ґрунт і в Україні, специфічно змінюючись під впливом її соціокультурного буття і значною мірою виростаючи з нього. Реалії цього життя полягали в тому, що в Україні не було ні «єдиного середовища», ні своєї державності. Виборені народними масами за часів національно-визвольного руху під проводом Б. Хмельницького, вони недовго проіснували, закінчившись Руїною, а сама Україна з польської провінції стала російською. І хоча після переділів Польщі українські землі (за винятком Буковини, Галичини, Закарпаття, що були включені до Австро-Угорщини) були «з´єднані», та це «з´єднання» відбулося уже в Російській імперії, до складу якої відійшли також Польша і Литва за рішенням Віденського конгресу 1814 р. Якщо Польща і Литва зберегли деякі елементи автономії, залишившись князівствами, то всі сфери життя України були підпорядковані інтересам Російської імперії. Колоніальна політика, розпочата Петром І і продовжена Катериною II, неухильно знищувала залишки давньої автономії.

Утвердження колоніального режиму в Україні спричинило економічну експлуатацію, ліквідацію структур самоврядування, знищення культурних інституцій: запроваджувалися російські закони, російська мова в судах, русифікувалися школи, робилося все, щоб перешкодити становленню української національної культури, загальмувати духовний розвиток народних мас.

Подібні тенденції домінували і на інших українських землях, які відійшли до Австро-Угорщини, зокрема в Галичині, де загальна полонізація, а потім влада Австро-Угорщини породжували в українців зневіру у власних силах, нездатність протистояти процесам національного збайдужіння і утвердження психології міщанства. Проблема романтизму, його сутності, діяльності культурних діячів, які його репрезентували, філософські питання, котрі вони ставили і вирішували, неоднозначно висвітлюються в нашій історичній, історико-філософській літературі. Українські історики і культурологи (М. Грушевський, І. Огієнко, Є. Маланюк, Г. Шпет, І. Крип´якевич) лише констатують

1 2 3 4 5 6 7 8