Свобода передвижения лиц в Европейском Союзе

при перетині ними внутрішніх кордонів Євро- союзу; визначення умов свободи подорожуючих громадян третіх країн у межах територій держав-членів протягом не більше трьох місяців.

Угоду «Про відміну паспортного митного контролю між країнами Європейського Союзу» первинно було підписано 14 липня 1985 р. європейськими країнами (Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина) в Шенгені, маленькому містечку в Люксембурзі (поблизу точки сходження кордонів Люксембургу, Німеччини та Франції). У 1990 р. первинні учасники Шенгенської угоди підписали Конвенцію про застосування Шенгенської угоди. Набула чинності Шенгенська конвенція 26 березня 1995 р. До Шенгенської конвенції пізніше приєднувалися інші країни: 27 листопада 1990 р. — Італія, 25 червня 1991 р. — Іспанія та Португалія, 6 листопада 1992 р. — Греція, 28 квітня 1995 р. — Австрія, 19 грудня 1996 р. — Данія, Швеція та Фінляндія. Норвегія та Ісландія підписали угоду про співпрацю з державами-членами 19 грудня 1996 р. з метою приєднання до Шенгенської конвенції.

Шенгенська конвенція скасовує контроль на внутрішніх кордонах держав-учасниць, запроваджує гармонізовані правила контролю на зовнішніх кордонах «зони Шенгену», запроваджує спільну політику щодо видачі короткотермінових віз для громадян третіх країн та запроваджує комплекс інших пов’язаних заходів з метою судового та поліцейського співробітництва. Положення Шенгенської конвенції не регулюють право довгострокового перебування та питання робочої візи для громадян третіх країн.

Угода та Конвенція, правила, що приймаються на їх основі, та пов’язані міжнародні договори разом формують так зване Шенгенське acquis

Протокол до Амстердамського договору (1999 р. ) інкорпорував Шенгенське acquis у правопорядок Європейського Союзу. Шенгенське acquis на сьогодні є частиною правопорядку Євросоюзу.

У 2007 р. почався процес приєднання до зони Шенгену Естонії, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Угорщини, Словакії та Словенії, Чеської Республіки, у 2008 р. приєдналася Швейцарія. Угода про участь у зоні Шенгену Ліхтенштейну була підписана в лютому 2008 р. Болгарія, Кіпр та Румунія поки що тільки частково застосовують Шенгенське acquis. Ірландія та Велика Британія не належать повністю до зони Шенгену, на них не повністю поширюється Шенгенське acquis. До зони Шенгену включено всі неєвропейські території Португалії та Іспанії (Азорські острови, Мадейра; Сеута, Мелілья, Канарські острови). До зони Шенгену не належать такі території держав-членів: усі заморські території Франції; Аруба та Північні Антіли (Нідерланди); Гельголанд та Бюзінген (Німеччина), Свалбард (Норвегія), Північний Кіпр.

Заходи у сфері візової політики щодо перетину зовнішнього кордону Євросоюзу містять:

  • стандарти та процедури, яких повинні дотримуватися держави-члени при здійсненні ними перевірок осіб на зовнішніх кордонах;
  • правила щодо надання віз на період перебування не більше трьох місяців, включаючи перелік третіх країн, для громадян яких необхідна наявність візи при перетині ними зовнішнього кордону, та тих країн, громадяни яких не підлягають такій вимозі; процедури та умови надання віз державами-членами; єдиний формат для віз; правила щодо єдиної візи.

Візова політика Євросоюзу ґрунтується на положеннях Договору про функціонування Євросоюзу (розділ V, статті 67-80) та на прийнятих актах вторинного законодавства Євросоюзу. Серед актів Євросоюзу слід виокремити Регламент Європарламенту та Ради № 562/2006 від 15 березня 2006 р. , який замінив положення Шенгенської конвенції. Цей Регламент отримав назву Шенгенський кодекс про кордони. Регламент Ради № 539/2001 визначає перелік

1 2 3 4