Танец модерн в художественной культуре XX в.

чітко бачиться культ стихії, інтуїтивного, спонтанного - ніби непідвладного розумному началу".

Наприкінці XIX ст. почалось "оновлення" релігії, захоплення буддизмом, теософією і антропософією. Такий "релігійний еклектизм", що панував на межі століть, знаменував прагнення суспільства, яке пережило період раціонального позитивізму, знову досягти ірраціонального. Це не могло не позначитись на мистецтві і на характері його нового стилю.

Однією з найважливіших культурних передумов стилю "модерн" можна вважати символізм. Символізм як філософська світоглядна концепція знаходить своє вираження у практиці мистецтва у формах стилю "модерн". За словами Д. Сараб'янова - ". . . символізм - світоспоглядання, стан душі, поведінка художника". Найважливішим аспектом світобачення символізму, що було сприйняте і засвоєне авангардом, є пріоритет інтуїції, без-свідомого над раціональним. Велику роль для розвитку "модерну" відіграла розробка символістами теорії міфу, який вони тлумачили як "рухомий символ" (В. Іванов). Концепція неоміфологізму була популярна у мистецтві "модерну" - і в архітектурі, і в живописі, і у прикладних мистецтвах.

Характерною ознакою цієї доби стає розуміння мистецтва як типу філософування, а також ідея єдиної художньої мови, де був би розкритий глибокий внутрішній художній синтез мистецтв.

Головним „плацдармом”, на якому виникла та осмислювалась ідея синтезу мистецтв, була Німеччина. Вище названа ідея полягала у створенні універсального твору, в якому б знайшли відображення найвищі смислові категорії шляхом сполучення та переосмислення усіх видів мистецтв. При цьому мистецтва об'єднуються навколо музики як "найвищого ритмічного мистецтва". Шопенгауер у роботі "Світ як воля і уявлення" інтерпретує світ, як музичний твір, а музику, як засіб пізнання світу. Цю ж ідею створення організованого естетичного середовища розвивав Морріс. Значне місце він відводив архітектурі. Ідеї синтезу висував також Г

Земпер, який акцентував увагу на створенні предметно-просторового середовища і надавав великого значення прикладним мистецтвам, вважаючи, що їхній розвиток випереджає розвиток архітектури. Лінія Земпера-Морріса одержала практичний розвиток у мистецтві "модерну". У Росії поняття синтезу мистецтв пов'язане, насамперед, з ім'ям П. Флоренського.

Своєрідною історичною передумовою стилю "модерн" у хореографії стали художні напрями, які передували "модерну" і започаткували відкриття Сходу, а також прояв "модерну" в архітектурі, живописі, музиці та інших видах мистецтва на межі віків.

Архітектори повставали проти симетрії і регулярних норм містобудування на користь незвичайних художніх ефектів, динаміки і пластичної текучої пластики мас, уподібнення архітектурних форм органічним природнім явищам (будівлі А. Гауді, В. Орта та ін. ).

В музиці нову орієнтацію представили Вагнер, Дебюсі, Мусоргський, Скрябін. Головне місце в цьому русі, за В. Кандинським, займає Шенберг, який". . . вводить нас до нового царства, де музичні переживання є вже не акустичними, а чисто психічними. Тут починається "музика майбутнього"". Спроби оновлення танцю шляхом відходу від "умовного жесту", що, за Ж. Новером, є "поганий до смішного", призвели до започаткування нового стильового танцювального напрямку - танцю "модерн". Одна з засновниць танцю "модерн" А. Дункан у своїй школі збиралася навчати дітей їхнім власним рухам („безумовному жесту" - М. П. ), а не вмінню „покірно наслідувати рухи вчителя". Для цього вона застосовувала свою „головну теорію", згідно з якою „основне джерело будь-якого руху, вихідна точка будь-якої сили - душа". Тому вона, як і інші представники танцю "модерн", ставила за мету пробудити в

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные