Танец модерн в художественной культуре XX в.

учнях саме смак до філософування, вважаючи техніку не те що другорядною, але похідною „внутрішнього руху", тобто ставилася до свого мистецтва, насамперед, як до певної естетико-філософської практики.

Основний принцип такої практики запропоновано називати філософсько-світоглядним. Він полягає у намаганні безпосередньо пізнати суть речей, явищ, особистостей засобами руху у відповідності до філософсько-світоглядних переконань митця, або, за О. Івановим, „. . . ставання річчю або явищем, невербальним проникненням вглиб, яке не має кінця і завершення. Таким чином, творець, йдучи геть від зовнішності і обличчя дійсності, вічно залишається на межі між глибиною та поверхнею, йдучи за хвилею, породженою таємничим внутрішнім ритмом. "

Естетичними принципами танцю "модерн" є: відмова від умовностей історичних та побутових; повна свобода форм.

Ідея Ф. Дельсарта про "безумовний жест" та система "рухомої пластики" Е. Жака-Далькроза стали основою техніки і композиції танцю "модерн". Ці ідеї обумовили логіку технічних принципів, які відомі під назвами: "колапс", ізоляція, поліцентрія, релаксація, поліритмія, імпульс.

Підсумовуючи, запропоновано визначити танець "модерн", як певну естетико-філософську та художньо-естетичну практику, що здійснюється у відповідності до визначеної вище сукупності „філософсько-світоглядного", естетичних і технічних принципів.

Невідповідність хореографічного твору одному з цих принципів робить неможливим віднесення його до стилю "модерн".

Індивідуальну практику такого роду названо індивідуальним стилем.

Індивідуальний стиль, що створює традицію у вигляді ліній послідовництва, або створення методик, теорій, навчальних закладів і таке інше, або сукупності цих чинників, ми пропонуємо називати індивідуальною школою танцю "модерн".

Становлення стилю "модерн" в хореографії у першій половині XX ст.

Наприкінці XIX ст. регулярними виступами заявили про себе такі особистості: А. Дункан, Л. Фуллер, Р. Сен-Дені, Т. Шон (США); Р. Лабан (Угорщина); М. Алан (Канада); Г. Візенталь (Австрія); С. Йокко (Японія) та ін.

Всі вони представили нову форму сценічної хореографії, яка відрізнялась від академічного балету. Перші представники "вільного" танцю (А. Дункан, М. Алан та ін. ) намітили для наступних поколінь "вільних" танцівників два шляхи творчості: танцювати "себе" і своє ставлення до явища, що зображується, або танцювати "когось", при цьому дотримуючись "філософсько-світоглядного" принципу стилю "модерн" у хореографії. Доведено, що А. Дункан підготувала розквіт центрально­європейської школи, так званого "Роdiumstanz". В 1915-му р. в Лос-Анджелесі Р. Сен-Дені та Т. Шоном було відкрито "Денішон", що стала першим інститутом танцю "модерн" у Америці. Обізнаний з теоріями та інноваціями Дельсарта та Далькроза Т. Шон визначив технічні принципи танцю "модерн": "колапс", напруження і релаксація, імпульсна техніка.

Аналіз розвитку європейської гілки танцю "модерн" початку XX ст. показав виникнення таких його форм: "абстрактна міміка" О. Сахарова; "відроджений грецький танець" Р. Джиннер; "абсолютний танець" М. Вігман, що спирався у своєму естетичному аспекті на ідеї Лабана про незалежність танцю від музики.

Аналіз наведеного матеріалу свідчить, що результат впливу А. Дункан на хореографічне мистецтво Росії був подвійний. З одного боку, її ідеї про гармонійну особистість і духовне відродження людського суспільства сприяли розповсюдженню студій "вільного" і ритмопластичного танцю Е. Рабенек, І. Чернецької та ін. . З іншого боку, вона вплинула на балетний театр. Але, на відміну від Дункан, О. Горський, М. Фокін і В. Ніжинський проголосили нове слово, використовуючи професійні досягнення

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные