Танец модерн в художественной культуре XX в.

ін. ). Досліджено, що, так званий, "аналітичний" постмодерний танець був позбавлений психологічної і драматургічної експресії та виразних елементів композиції, що, на думку С. Бенз, стало загрозою перетворення танцю на "екзерсис пустого формалізму".

Одночасно у 70-і р. р. розвивається його інший вид - „метафоричний" танець, який спирається на релігійні та рекреаційні види танцю східних духовних практик, але його представники використовують зовнішні елементи культів і культур з чисто естетичною метою (В. Діллі - медитативні рухи тибетського буддизму; Л. Дін - обертання з танців суфіїв та ін. ).

Виявлено центри постмодерного танцю у Європі та його представники (С. Лінке, П. Бауш та інші). Остання разом з іншими створила жанр "танцтеатру".

Всебічно досліджено естетико-теоретичні аспекти світової постмодерної хореографії: відмова від символізму та „приземлення героя", його соціалізація; підвищена увага до проблем впливу на масового глядача; орієнтація на красу асонансів, асиметрії, дисгармонійну цілісність; свідомий еклектизм; відмова від диктату балетмейстера, перенесення уваги на спонтанність імпровізації; зближення з побутовою пластикою та ін. .

На підтвердження вищесказаного доречно навести думку вітчизняних і зарубіжних дослідників (Т. Гуменюк, Ф. Джеймісон та інші), які однозначно відмовляються від розгляду постмодернізму як простого хронологічного послідовника „модерну”. Так, Ю. Шрейдер розглядає постмодернізм „. . . не як новий стиль культури, а як культурологічну концепцію кінця XX століття", а Т. Гуменюк вважає, що "…постмодерністська думка живиться руйнуванням символічних побудов і вважає за краще не згадувати про те, що послідовно проголошувалось мертвим: про Бога, про метафізику, про історію,. . . і, нарешті, навіть про саму смерть"

Виходячи з цього, зроблено висновок, що, використовуючи технічні досягнення танцю "модерн", постмодерний танець знаходиться поза традицією останнього, як такий, що відмовляється від дослідження глибинної суті речей.  

Народження нових форм танцю "модерн”

Виникнення школи "Соntеmроrаrу Danсе" (1966-й р. ), Американського центру вивчення історії та мистецтва балету, заснованого А. Ейлі у 1969-му р. , таких нових форм, як анкоку-буто (1959-й р. - засновники К. Оно і Т. Гідзіката) та модерн-джаз-танцю, що поєднав техніки танцю "модерн", джазового та класичного танцю (поч. 70-х рр. XX ст. ).

Танець "модерн" СРСР у період "виживання" в 60-70-х рр. XX ст. збагачується акробатичними підтримками, сплавами танцювальних технік, використанням у композиції виразних засобів інших видів мистецтв (Л. Якобсон, Б. Ейфман).

Низка потужних чинників сприяла у 80-х рр. XX ст. зростанню поінформованості хореографів СРСР і активізації їхніх творчих зусиль в галузі танцю "модерн": гастролі західних представників танцю "модерн" (А. Ейлі, М. Бежар, та інші); участь російських та українських балетмейстерів у міжнародних фестивалях та семінарах (Празькі "Міжнародні тижні танцю"; Американський фестиваль танцю АДФ; та ін. ).

80-і рр. XX ст. характеризуються відродженням модерної традиції у балетних театрах та аматорських студіях СРСР (Санкт-Петербурзький державний театр балету Б. Ейфмана; "Фуете" О. Полубенцева та ін. ).

 

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные