Тарас Шевченко - драматург

Тарас Шевченко - драматург

Тарас Шевченко впродовж усього свого життя цікавився багатьма жанрами літератури, в тому числі драмою, хоча його драматургічна спадщина вичерпується однією завершеною п'єсою „Назар Стодоля" (1843), уривком з третьої дії російсько­мовної історичної драми чи трагедії „Никита Гай­дай" (1841) та незнайденою чи ненаписаною драмою „Слепая красавица". Незважаючи на це, Шевченкова драматургія є значущою в контексті його ху­дожньої творчости.

Геніяльний поет мав яскраво виражене відчуття драматурга – навіть незначна побутова сценка могла викликати в нього бажан­ня написати драматичний твір. „Щоденник" зафіксував його вра­ження „о побоище, происшедшем между будущим тестем и буду­щим зятем", з чого можна „вы­кроить водевиль [. . . ] для здешней публики". Майбутній твір уже мав назву „Свадебный подарок, или Недошитая кофта" (первісно: „Приданое, или Недошитая коф­та"), однак так і не з'явився дру­ком.

На основі інформації з листа Т. Шевченка до Г. Квітки-Основ'яненка від 8 грудня 1841 р. серед драматичних творів дослідники чомусь вміщають і „Песню ка­раульного у тюрьмы" (1841). До­слідники вважають, що вона була з незнайденої мелодрами „Невеста", і часто ото­тожнюють її із драмою „Никита Гайдай". „Пес­ня" нагадує початок баладної чи казкової історії про старого воєводу та його нещасну дружину, написаної у дусі поем-казок О. Пушкіна, а сам текст власне є переспівом поезії А. Міцкевича „Чати".

Драматичними творами зазвичай не вважають­ся Шевченкові ліро-епічні поеми з виразними дра­матичними елементами. Серед них „Слепая" (1842), „Відьма" (1847), друга частина поеми [„Марина"] („Неначе цвяшок, в серце вбитий. . . ", 1848) та [„Сот­ник"] („У Оглаві. .

Чи по знаку. ", 1849), які цілком можна вважати драматичними поемами". Такі твори, як „Відьма" та [„Сотник"] лише подекуди „розбавлено" авторськими ліричними відступами, а їхні основні частини побудовано як повноцінні драматичні твори. У [„Сотнику"] Шевченко постійно чергує поетичні та прозові фор­ми драматичних діалогів та моно­логів, використовуючи такий неодмінний драматургічний при­йом, як ремарка. Додержано й принципу „невтручання" у зміст твору – лише початок та за­кінчення містять авторські оцін­ки. За З. Гузарем, у [„Сотнику"] органічно переплетено ознаки ліро-епічної поеми, поеми дра­матичної і драми-мініатюри. Ав­тор цієї статті писав, що жанр [„Сотника"] можна визначити як сцену-притчу.

Очевидною є й „драматургічність" композиції поеми „Гайда­маки" (1839-1841), частина од­ного з розділів якої – „Свято в Чигирині" – написана як драма.

Виразні елементи драми має й містерія „Великий льох" (1845), в якій С. Смаль-Стоцький поба­чив „форму народнього вертепу". За Ю. Івакіним, у структурі „Великого льоху" своєрідно переплетені „гротескова неймовірність зображуваного, участь надприродних сил у подіях твору, алегоричність персонажів або ситуацій, драматизована [курсив наш. – В. L] форма діа­логів тощо".

Драматургічним зацікавленням Шевченка сприяло і його оточення, зокрема, український ком­позитор, оперний співак С. Гулак-Артемовський та журналіст, фейлетоніст і театральний критик О. Елькан, який „частенько свої переклади п'єс на російську мову примощував на сцені Александринського театру".

Одним із перших власне драматичних творів Кобзаря треба вважати історичну драму „Никита Гайдай", яку Шевченко в листі до Квітки-Основ'яненка від 8 грудня 1841 р. назвав трагедією. Задум твору датують 1838 р. , коли Шевченко був звільнений з-під кріпацтва і гніту „темно­го, брудного горища ширяєвської майстерні". На підставі Шевченкової фрази зі згадувано­го листа до Г. Квітки-Основ' яненка: „Це, бачте, пісня з моєї драми „Невеста", що я писав до вас,

1 2 3 4 5