Теоретико-методологические основы исследования социально-экономического и правовой защиты лиц имеющих недостатки опорно двигательного аппарата

План

1. Нормативно правові аспекти захисту осіб з вадами здоров’я.  

2. Актуальні проблеми соціального захисту осіб з вадами здоров’я.  

3. Принципи соціальної реабілітації осіб з функціональними обмеженнями.  


1. Нормативно правові аспекти захисту осіб з вадами здоров’я

Інвалід – особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідком) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав». «Інвалідність – міра втрати здоров`я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів.

Дитина-інвалід, особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги та захисту.

Одним з напрямків державної політики будь-якої країни є створення такого устрою, який забезпечував би для всіх рівні можливості, гарантував би всім членам суспільства повагу до особистості незалежно від віку, стану здоров’я, майнового стану тощо

У 1948 році була підписана Загальна Декларація прав людини, що стало початком нових правових відносин між громадянами та державою.

На основі прав людини світовим співтовариством було визначено у міжнародних документах основні права дитини, в тому числі права розумово відсталих дітей.

Ці документи розроблені з метою визначення рівних та особливих прав осіб з розумовою відсталістю. Таке рішення викликане особливою вразливістю цієї групи людей через неможливість самостійно усвідомлювати свої права та відстоювати їх. З іншого боку, таке рішення викликане станом організації допомоги та ставленням суспільства до цих людей. Як правило, вони отримують допомогу у стаціонарних інституційних закладах в умовах певної соціальної ізоляції, обмеженої доступності інформації, що значно утруднює процес їх соціалізації через набуття соціального досвіду. Декларація ООН про права розумово відсталих дітей визначає, що піклування про розумово відсталих людей має бути пріоритетом в усіх державах, бо вони є найбільш вразливими щодо зловживань та порушень їхніх прав. Дотримання прав людини по відношенню до таких осіб вимагає особливої уваги та організації належної системи допомоги та захисту. Декларація виголосила права людини з інтелектуальною недостатністю на належне медичне обслуговування, лікування, право на освіту, відновлення працездатності та захист, які дозволяють їй розвивати свої здібності та максимальні можливості.

Оскільки чимала кількість розумово відсталих людей отримує статус інваліда, в таких випадках на них розповсюджується дія документів, які регламентують права цієї категорії громадян.

20 грудня 1993 року Генеральною Асамблеєю ООН були прийняті Стандартні правила щодо урівняння можливостей інвалідів. Ці правила акцентують увагу на вирішенні таких питань:

особливий захист;

життя в

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15