Теории и модели социальной работы

необхідну для наступної зустрічі з клієнтом.  

2.  Моделі практичної соціальної роботи.

Трьома основними концепціями соціальної роботи з групами, які сформувались у середині ХХ ст. . були: модель досягнення мети, зворотна та коригувальна моделі.

Модель досягнення мети акцентувала увагу на заохоченні особистого росту клієнтів за допомогою участі у певних заходах та звертанні до почуття соціальної відповідальності. Ця модель з погляду К. Гарвіна, безпосередньо стосується актуального питання боротьби за права людини і, можливо, саме тому донині впливає на усі рівні практики соціальної роботи у країнах Пн. Америки загалом, і на її компонент групової роботи зокрема.

Зворотна модель, запропонована В. Швартзом, ґрунтується на теорії соціальних систем. Вона відводить соціальному працівникові роль посередника у взаємодії індивіда з суспільним оточенням. Р

Міддлеман та Г. Голдберг стверджують, що саме ця модель внесла у словник соціальної роботи такі терміни, як взаємодопомога та контракт. Згодом концепція зворотної моделі розвинулась у модель посередництва, а відтак – у модель взаємодії у практиці роботи з групами.

Коригувальна модель сформувалася у період, коли групова робота скеровувалась у русло соціальної реабілітації. Ця модель робить наголос на проведенні курсу групової коригувальної терапії і формуванні груп у такий спосіб, щоб цей курс мав найбільший потенційний результат для кожного окремого члена групи. Ця модель була розроблена на основі психоаналітичних концепцій і використовувала групу під час терапії, остаточним результатом якої повинна була бути індивідуальна зміна кожного члена такої групи.

К. Папелл та Б. Ротман зробили спробу об’єднати спільні положення усіх трьох вище описаних моделей практики соціальної роботи з групами у так звану модель основного спрямування, яка є швидше структурою практики, а ніж чітко визначеною моделлю. Вона наголошує на взаємодію окремих членів групи, соціального працівника та певних видів групової діяльності під час професійного втручання. Жоден із цих компонентів хоча і є важливим сам по собі, не може діяти ізольовано під час занять, а працює у тісній взаємодії з іншими. Модель основного спрямування залишається актуальною у сучасній практиці соціальної роботи з групами і акцентує увагу на чотирьох ключових елементах: група як система взаємодопомоги, оточення, розвиток групи та типи групи.

Більшість науковців у сфері соціальної роботи наголошують, що фахівець-практик у своїй безпосередній практичній діяльності не повинен дотримуватися лише однієї якоїсь теорії чи наукового підходу, а повинен намагатись інтегрувати у практику елементи багатьох наукових доктрин, щоб знайти диференційований підхід до кожного окремого клієнта, чи групи клієнтів. У такий спосіб, поєднуючи теорію і практику, соціальний працівник може досягти максимального успіху.

 

1 2 3 4

Похожие работы