Теории конфликтов

Теорії конфліктів (кінець ХХ - початок ХХІ ст. )

Починаючи із середини ХХ ст. відбувається активний розвиток науково-практичного осмислення конфліктів.

Спочатку була  запропонована модель рівноваги суспільства,

пов'язана з методологією структурно-функціонального аналізу. Суспільство розглядалося як цілісне утворення, в якому гармонійно взаємодіяли його складові. Представники цього напрямку (найбільш відомий з них -- американський соціолог Т. Парсонс) зазначали роль саморегулюючих механізмів суспільного життя, які підтримують стійкість всієї системи, конфлікт вони розглядали як властиве людському суспільству явище. Парсонс вважає конфлікт деструктивним, дисфункціональним і руйнуючим.

Проблем м конфліктів були присвячені праці З. Фрейда, К. Юнга, Е. Берна та інших авторів.

Австрійський психолог Зигмунд Фрейд (1856­1939) створив одну з перших концепцій конфліктології -- теорію психоаналізу. Згідно з його теорією, появ і розвиток внутрішньо-особистісних конфліктів визначаються зіткненням всередині особистості несвідомих психічних сил, основною з яких є лібідо (сексуальний потяг) та необхідністю вистояти у ворожому індивідові соціальному середовищі. Заборони з боку середовища завдають душевної травми, придушують енергію несвідомих потягів, які прориваються обхідними шляхами у вигляді невротичних синдромів. З. Фрейд наголошував на необхідності пошуку причин міжособистісних конфліктів у сфері несвідомого.

Послідовник З. Фрейда швейцарський психолог Карл-Густав Юнг (1875­1961) заснував школу  аналітичної психології, висунув концепцію про існування колективного несвідомого, запропонував типологію характерів особистості, що до певної міри пояснювала поведінку особистості в конфлікті.

У 60-х рок х ХХ ст. були опубліковані праці американського психотерапевта Еріка Берна (1902­-1970), який на основі синтезу ідей психоаналізу й інтеракціонізму (Г

Мід ) створив теорію трансактного аналізу. Згідно за Е. Берном, структура особистості поєднує в собі три компоненти-стани: "дитина" (джерело спонтанних емоцій, прагнень і переживань), "родич" (потяг до стереотипів, забобон, повчання) і "дорослий" (раціональне і ситуативне ставлення до життя). У процесі взаємодії людей здійснюється трансакція. Якщо реалізується непересічна трансакція, спостерігаються безконфліктні стосунки. Якщо виникає пересічна трансакція, процес спілкування порушується і може виникнути конфлікт.

Німецький соціолог Ральф Дарендорф та інші науковці узагальнили теорію "конфліктної моделі суспільства", діалектичну теорію конфлікту, прагнули визначити й показати загальні для усіх суспільних систем причини конфліктів,  також вказати шляхи оптимізації конфліктного процесу.

Р. Дарендорф виокремлював не тільки негативні сторони конфлікту, а й позитивні. Конфлікт, на його думку, може бути джерелом інновацій, соціальних змін. Дарендорф вважають класиком конфліктології.

Інший американський учений М. Амстуті розвинув ідею "корисності" та "негативності" (шкідливості) конфліктів.

Конфлікти є корисними тому, що:

· можуть попередити більш серйозні проблеми, які роблять розрядку в колективі, дають змогу уникнути великого насильства, створюють можливість розв'язувати проблеми цивілізованим шляхом;

· стимулюють творчість та ініціативу;

· прояснюють позиції та інтереси його учасників тощо.

Конфлікти шкідливі, оскільки нерідко ведуть до безпорядку, нестабільності, насильства, уповільнюють та ускладнюють прийняття рішень тощо.

У 1956 р. Л. Козер видав книгу "Функції соціального конфлікту", в якій дав своє визначення конфлікту. Він довів, що не існує соціальних груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають негативне й позитивне значення для функціонування суспільних систем та їх змін. Він стверджував, що чим більше незалежних один від одного конфліктів, тим краще для суспільства. Ця його книга відіграла воістину історичну роль в оформленні конфліктології як науки та в її подальшій долі.

Основні

1 2

Похожие работы