Татьяна Ларина идеал русской женщины

неповторно.

У всіх учинках Онєгін керується тільки своїми примхами. Він зав’язує дружбу з Ленським від нудьги, аби тільки вбити час. Щоб тільки на час розсіяти нудьгу, викликає ревнощі Ленського на іменинах у Ларіних, доглядаючи за Ольгою, а потім, піклуючись про свою репутацію, убиває молодого поета на дуелі.

 У щедрому серці Тетяни завжди найдеться місце жалю, співчуттю до людини, почуттю боргу перед ним. Вона часто ходить до самотньої могили Ленського. Керуючись почуттям подружнього боргу, Тетяна відкидає любов Онєгіна, хоча продовжує його як і раніше любити. Однак основним розходженням між героями є повна байдужість Євгенія й глибока прихильність Тетяни до “низкою” природі й народу. Хіба міг вихований французами - гувернантками в шумній суєті столиці, удалині від народного життя Євгеній почувати принадність “низкою” природи, відчувати необхідність зв’язку з народом? Д всьому цього він залишається байдужим. Тільки на короткий час його могла зачарувати невибаглива сільська природа. А потім він побачив, “що й у селі нудьга та ж”. Зовсім інша Тетяна. Виросла серед привільних полів, зелених тінистих дібров, щодня спілкуючись із народом, вона зберігає на все життя глибоку, ніжну любов до рідної землі і її природі, зворушливу прихильність до “бідних селян”. Ще з дитинства “вона любила на балконі попереджати зорі схід”, спостерігати за зірками. Дерева, квіти, струмки - це її друзі, яким можна довіряти свої таємниці.

 Тетяна співчувала народу (”бідним допомагала”), але особливу ніжність у її душі викликає нянька, що вона називає “мила”. Цих симпатій ніщо не може винищити в душі Тетяни: ні довга змушена розлука, ні високе положення у світлі. Її душа тужить і рветься до рідних місць, звичному способу життя

Різне відношення до народу, до рідної природи є тим вирішальним фактором, що допомагає дати остаточну оцінку героям. Онєгін - тип “зайвої людини”. Тетяна - позитивна героїня. В образі Онєгіна А. С. Пушкін показав ту частину інтелігенції 20-х рр. XIX в. , що негативно ставилася до суспільно-політичних порядків того часу. Але й з народом таких людей ніщо не зв’язувало. Вони перетворювалися в “егоїстів поневолі”, у марні для суспільства людей. Таке життя не мало ніякого змісту. Тетяна вбрала в себе все краще, чим багатий народ, вона носителька таких прекрасних рис характеру, як любов до батьківщини, правдивість, чесність, вірність боргу. Життя Тетяни мала певний позитивний зміст, хоча його ще не можна назвати високим, тому що положення жінки в той час було таке, що в суспільному житті вона ніякої ролі не грала. А життя знаходить високий зміст лише тоді, коли людина потрібна народу, служить йому, бореться за його щастя.

 Я, звісно, погоджуюся з думкою літературознавців, що головним героєм твору є Онєгін. Але особисто для мене такою стала "Печальна, дика, мовчазлива, Неначе сарна, полохлива" Тетяна Ларіна, тому що сам роман я сприймаю як оду коханню, яке не можна зломити ніякими силами людей і обставин. І тільки "душі прекрасні поривання" Тетяни в змозі не дати загинути святому людському почуттю. Почуттю, що втілює саме життя.  

1 2

Похожие работы