Типы текстов

і на результат;жорсткі (клішовані), узуальні (частково регламентовані)і вільні;дескриптивні (описові), наративні (оповідні), експланаторні (пояснювальні), аргументативні, й інструктивні.

Розгалуженими є класифікації текстів за стилем, жанром і типом дискурсу (художні, публіцистичні, наукові, ділові, релігійні; або протоколи, накази, дисертації, статті, репортажі, тощо; або політичні, спортивні, юридичні, військові, рекламні, тощо).

Значна частина текстів належить до тієї групи, яка може матеріалізуватися як у писемному, так і в усному варіантах – залежно від ситуації мовлення (тексти публіцистичні, тексти наукові, тексти інформаційні тощо). Є певна кількість текстологічних різновидів, у процесі реалізації яких віддається перевага одній формі: писемній (епістолярні тексти, твори художньої літератури, офіційні документи, накази, протоколи, характеристики, акти) або усній (судові промови, розповіді, фольклорні твори тощо). Важлива роль в оформленні текстів належить графічним засобам – абзацному членуванню, розділовим знаками (у писемних текстових формах) та інтонації (в усних формах). Вони допомагають забезпечити адекватну загально комунікативну спрямованість, структурну організацію тексту на його мікро- і макрорівнях.

Усний текст – це продукт живого мовлення, письмовий – продукт письма чи друкування. Кожний з них має відповідно властивості усного чи писемного мовлення. Усний текст сприймається на слух, писемний – візуально. Художньому тексту властиві образність, що виявляється у майстерному змалюванні картин і образів засобами художнього слова, та конкретно-чуттєвий елемент, який бере участь у створенні чуттєво-емоційних вражень. Саме цим відрізняються тексти художнього стилю від інших. Певні властивості художнього стилю мають окремі тексти розмовного та публіцистичного стилю. Нехудожні тексти визначаються більшою інформативністю і відсутністю художньої образності. Це тексти наукового, офіційно-ділового, а також окремі жанри публіцистичного і різновиди розмовного стилю

Тексти усіх стилів, крім художнього, за формою вияву прозові, тобто позбавлені ритмічної організації. Для художнього стилю властива ще й віршова форма вияву, що реалізується повторенням певних ритмо-мелодичних строфічних елементів.

В основі розмежування монологічних і діалогічних текстів лежить кількість учасників текстотворення (мовців – адресантів мовлення). Тип мовлення (розповідь, опис, роздум) є різновидом способів організації тексту і форми вкладеного в нього змісту. Кожний із типів мовлення виконує свою функцію в текстах різних стилів. Для розмовного стилю провідною функцією є спілкування; для наукового і науково-популярного – повідомлення, пояснення; для офіційно-ділового – повідомлення, інструктаж; для публіцистичного – вплив, переконання; для художнього стилю – дія (зображення, змальовування словами, вплив на почуття, уявлення людей).

Переважна кількість навчальних та наукових текстів може бути зведена до трьох видів: пояснювального, описового та оповідного. Кожному з цих видів тексту придатна своя специфічна структура, знання якої, а також виявлення у конкретному тексті значно покращує розуміння матеріалу та його засвоєння. Слід, проте, мати на увазі, що ці тексти повинні містити елементи мотивації, проблемні ситуації, запитально-відповідеву форму передачі інформації з метою залучення навчаємого до діалогу.

Пояснювальний текст спрямований на доведення будь-якої закономірності або теорії. Спочатку звичайно зазначається значення цієї проблеми і формується суть її нового рішення. Це похідний момент міркування, що задає напрямок всього наступного руху мислення. Потім найчастіше вказують значення цієї проблеми - теоретичне та практичне, тим самим мовби задаючи більш широкий контекст її бачення - з точки зору науки та практики. Далі слідує згадка про вже існуючі підходи до розв'язання проблеми або дається короткий їх

1 2 3 4 5 6 7