П Л А Н

Вступ.

Типологія конфліктів у класичній конфліктологічній науці

Підстави для виділення типів конфліктів.

Основні типи конфліктів.

Висновок.

 

Вступ

Проблема типології тих явищ і процесів, які вивчає кожна наука, важлива з огляду того, що у множині та різноманітті їх слід знайти ті спільні риси, що нададуть можливість об'єднувати зовні різнорідні об'єкти у певні класи. У такому випадку кожен окре­мий конфлікт наділяється сукупністю загальних та одиничних рис. Загальні риси досліджуваного конфлікту стають прояснени­ми в результаті того, що він віднесений до певного типу конфліктів ще до його конкретної діагностики, а специфічні належить розк­рити.

Типологія конфліктів у класичній конфліктологічній науці

Проблема класифікації конфліктів стала привертати увагу дослідників з того моменту, коли з'ясувалося, що конфлікти у різних сферах життя об'єднує деяка сукупність однакових рис. Американські дослідники Т. Парсонс та Л. Козер у своїх класифі­каціях виходили з того, що групи конфліктів по-різному прояв­ляють себе у різних соціальних системах, а останні вони поділяли на закриті та відкриті. У закритих або ригідних соціальних систе­мах за типом тоталітарних суспільств конфлікти, здебільшого, вирішуються через насильство, у той час, як у відкритих демо кратичних системах — через спеціалізовані інститути, створені задля цієї мети. Так, конфлікти між організованими через проф­спілки робітниками та керівництвом у колишньому СРСР старан­но замовчувалися, а насправді вирішувалися жорсткими метода­ми включно до розстрілу робітників у Новочеркаську у 60-х ро­ках XX століття, у той час, коли подібний конфлікт у Великій Британії за часів правління Маргарет Тетчер вирішувався мето­дом довготривалих переговорів між професійними спілками та урядом. Таким чином, конфлікти можна згрупувати за типами суспільства, у яких вони існують і вирішуються

Т. Парсонс, крім того, виділяв конфлікти всередині соціаль­ної системи та конфлікти між системами.

Р. Даль за основу класифікації конфліктів поклав рівень на­пруженості, боротьби, навіть антагонізму у відносинах між сто­ронами. Згідно з цією класифікацією конфлікти поділяються на конфлікти з низьким та високим рівнем антагонізму, а також ку­мулятивні конфлікти, у яких рівень напруженості поступово зро­стає. За чисельністю антагоністів (тих сторін, які непримиренно борються) ним виділено біполярні, мультиполярні конфлікти, а також ті, де сторони перехрещуються, тобто змінюють свою по­зицію на протилежну, до переходу у протилежний табір.

Є. Гіденс класифікував конфлікти за типом «експлуатації» на конфлікти міждержавні, міжетнічні, сімейні. Малось на увазі, що конфлікт віддзеркалює ненормальні, напружені відносини між сильнішою та більш слабкою стороною.

Класифікація конфліктів Л. Козера передбачає реалістичні (предметні) конфлікти, які викликані незадоволенням певних вимог сторін чи розподілом переваг та спрямовані на виправлен­ня цієї ситуації. Нереалістичні (безпредметні) конфлікти мають на меті відкритий прояв негативних емоцій, образ, ворожості, тобто конфліктна взаємодія стає не засобом, а самоціллю. Однак розпочавшись, предметний конфлікт може перетворитися у не­реалістичний, якщо емоційна напруженість така, що заміщує предмет боротьби.

Класифікація конфліктів Н. Смелсера побудована за рівнем зростання складності суб'єктів:

•   міжіндивідуальні;

• міжгрупові за інтересами, етнонаціональними ознаками, соціальним становищем;

міжпартійні чи між асоціаціями;