Традиционные виды хозяйственной деятельности, народных промыслов и ремесел украинцев

степова ряба, довговуха біла, кролевецька, ландарас, миргородська та ін.

За свідченням багатьох літописних джерел одним із найдавніших занять народу України було рибальство. Це підтверджують численні археологічні знахідки знарядь рибальства: грузила з кераміки, поплавці, блешні, голки для плетіння сітей, остроги, гачки. Риба водилася в наших річках у великій кількості: окунь, карась, щука, лящ, сом, осетрові, судак, сазан, лини та багато ін.

Чи не найбільшого розвитку рибальство досягло у запорізьких козаків, у яких воно було однією з найголовніших галузей господарської діяльності. Вони влаштовували особливі заводи, біля яких зводили курені. Найвідомішим рибним заводом був Гард на Південному Бузі (біля сучасної Костянтинівни, нині неподалік Південно-Української АЕС). Крім того, запорізькі козаки виловлювали рибу в Дніпрі, в лимані, на Кінбурнській косі, річках Кубані, Дністрі.

У Дніпрі також ловили різні види риб, серед яких червона риба, що її козаки називали чорною, осетри, білуга, соми та ін. Основну частину риби продавали свіжою або солили, в’ялили, залишаючи для власного вжитку. З риби вибирали багато ікри, здебільшого з севрюги, білуги і осетра.

Знаряддями рибальства в Україні здавна були різного роду хватки, підсаки, сачки, які плели самі рибалки. Але найбільш давніми знаряддями були своєрідні колючі предмети: списи, дво- і тризубці тощо, які нині вже не використовують. Стародавні знаряддя рибальства можна побачити в музеях України, наприклад, так звані остроги, які були багато зубові (від трьох до восьми загострених зубців, кожен з яких закінчувався гострим гачком, направленим вгору). Відомі також гарпуни, верші, ятери, неводи та ін.

Заслуговують на увагу деякі традиційні звичаї українських рибалок, які зберегли для нас пам’ять народу. В дохристиянські часи побутував обряд жертвоприношення Водянику перед початком риболовлі: йому сипали у воду жменьку тютюну, хлібні крихти або кілька крапель вина чи горілки, а першу впійману рибину (особливо якщо вона невеличка) випускали назад у річку. При цьому примовляли: “Іди, та приведи батька, матір, тітку, дядька” і т

п. Покровителем рибалок став вважатися християнський апостол Петро. Тому в Петрів день рибалки відзначають свято, увінчують себе вінками з квіток петрового батога. Язичники відзначали це свято 29 червня.

Полювання було улюбленим заняттям давньоукраїнської знаті. Хутро білок, соболів, горностаїв, куниць, чорнобурих лисиць було предметом експорту в Київській Русі. Протягом багатьох віків українці займалися мисливством, але для переважної більшості зон, крім Полісся, воно не мало промислового значення.

Об’єктом мисливства на території України до початку ХХ ст. були зайці, лисиці, кози, сарни, вовки, олені, лосі, вепри. Ведмеді зустрічалися в Карпатаї і на Волинському Поліссі, рисі – по свій поліській зоні та в Карпатах. На малих притоках Прип’яті, Десни і Дніпра полювали на бобрів і видру. На полях України були сприятливі умови для розпліднення перепелів, куріпок, а у степовій зоні – дроф та інших птахів. Велика кількість водойм сприяла поширенню різної водоплаваючої дичини, головним чином гусей та качок.

Крім поліської зони, українські селяни ніде не користувалися правом полювання. проте, незважаючи на суворі в дореволюційні часи заборони, вони полювали по всій території України.

Для полювання на ту чи іншу звірину чи пташину користувалися різноманітними пастками, сильцями, сітками, петлицями та вогнепальною зброєю. Серед самоловних засобів розрізняли стаціонарні та пересувні. До перших відносилися ловчі ями, плашки, пастки, перескоки, вовківні – це були прості за конструкцією пристрої для ловлі ведмедів, вовків, оленів, лисиць,

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>