Традиционные виды хозяйственной деятельности, народных промыслов и ремесел украинцев
Особливо були поширені напої з меду, які варилися при княжому дворі та в сім’ях знатних бояр. Ці напої могли зберігатися впродовж кількох десятиліть у спеціальних льохах – медумах. Ця давня традиція медоваріння припинилася у ХVIII ст. у зв’язку з появою дешевих замінників меду з цукру.
Широко застосовувався мед і в лікувальній практиці. Дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія написала навіть медичний трактат “Мазі”, де описала різні способи лікування медом і виготовлення з нього цілющих мікстур. Цей медичний трактат цінний ще й тим, що його вперше у світі написала жінка (не враховуючи Клеопатру, яка писала про косметику).
Особливо відомими місцями бджільництва в Україні були урочища вздовж Дніпра, Інгулу й Громоклії. Тут і запорізькі козаки встановлювали свої пасіки. З меду вони варили напої, а з воску виготовляли свічки. Приказка: “Бджола – божа мушка, а пасічник – божий чоловік” свідчить про почесність праці збирачів меду, про “богоугодність” цієї справи.
Перше збирання меду (вирізання стільників) відбувалося на Малого Спаса (1 серпня), друге – на Великого Спаса (6 серпня). Уперше мед їдять з маковими коржиками, вдруге – з яблуками та грушами
У Київській Русі були переважно лісові промисли меду, проте з ХIV ст. починається новий етап бджільництва, пов’язаний зі штучними бортями – вуликами. На півдні були поширені сапеткові вулики, тобто плетені з очерету, рогози, верби й соломи і всередині обмазані глиною. Перший рамковий вулик був сконструйований в 1814 р. українським вченим Петром Прокоповичем, та, як це часто в нас буває, цей винахід не був визнаний на батьківщині вченого, він почав використовуватись в Німеччині, і лише згодом повернувся до нас. В Україні створено Музей бджільництва, де відображено історію бортництва, пасічництва, медоваріння. Цей музей знаходиться в Гадячі на Полтавщині.
Домашні ремесла і художні промисли
Споконвіку народне декоративне мистецтво розвивалося у двох напрямках: як домашні ремесла для потреб своєї родини, і як організовані промисли, що створювали товари для продажу. Часто вироби народного мистецтва виготовлялися спеціально на замовлення споживача. Організовувані художні промисли виникали на основі домашніх ремесел.
У Київській Русі значного розвитку досягли художні ремесла у Києві, Чернігові, Львові, Галичі та інших містах.
В ХІХ ст. в Україні створювалися ремісничі цехи, які згодом переросли в майстерні та мануфактури.
Звичайно, промисли поділяють за ступенем художньо-творчої праці на кілька груп. Першу групу становлять ремесла, в яких переважає виробничо-реміснича майстерність. Це не розписаний гончарний посуд, інші речі утилітарного призначення. Друга група – ремесла, в яких творчий і виробничий процеси займають приблизно однакове місце: розписний та фігурний посуд, дитячі іграшки, ткацькі вироби, вишивка