Традиция Шевченко и эпигонство Шевченко в украинской литературе XIX века

люд скликав Підкова,

Богдан славетний і Палій,

Якого Січ буйна пишала,

Якого наш Кобзар співав. . .

 

Таким чином, творчо засвоївши спадщину свого великого попередника, для якого вищим смислом творчості було самовіддане служіння Україні, Чернявський слідом за Шевченківським

 

“Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену самого бога,

За неї душу загублю”

у вірші – присвяті “Україні” проголошує:

Тобі єдиній я співаю,

Тобі вінок я заплітаю,

Тобі віддам і душу я. ”

 

І це не було для письменника просто позою, манірною декларацією, красивими словами, а стало його переконанням, змістом усього життя, присвяченого рідній Україні і рідному народові.

Продовження традицій Т. Шевченка та народних дум у зображенні матері-страдниці (за поемою Івана Драча “Чорнобильська мадонна”)

Хто з наших поетів хотів би називатися «сином Тараса Шевченка»? Та, мабуть, кожний. Адже безсмертний Кобзар став мудрістю нашої нації, проголосивши її право на існування, оспівавши її вільне буття. Він першим закликав своїх сучасників та нащадків думати про кожен свій крок, про свою відповідальність перед народом.

Чому свою поему «Чорнобильська мадонна» Іван Драч починає словами Тараса Шевченка? Проводовжуючи лінію віків, поет рядками Шевченкової поеми «Марія» задає тон своєї поеми. Так само, як і у Шевченка, центральним образом його поеми стає Мати, так само він понад усе шанує її святість. Так само, як і Кобзареві, болить поетові XX століття народний біль. Отже, мудрістю століть звучать рядки:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати. Возлагаю,

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая!

«Роздумуючи над поемою «Чорнобильська мадонна», доцільно мати на увазі, що образ жінки у творчості І. Драча — один з центральних. Поет послідовно розвиває традицію нашої літератури, зокрема традицію шевченківську… Комусь може здатися, що твір розсипається на надто малі окремості

Зовнішньо наче так і виглядає, але крізь усі ті справді не об’ємні окремості пульсує спільна ідея відтворення образу Жінки…» — пише Тарас Салига.

Образ Матері-Мадонни — це один з найдорожчих для кожної людини образів і один з найкоштовніших в українській літературі. Саме до нього звертається людина у часи найтяжчих випробувань у пошуках захисту, розуміння, прощення. Вона — берегиня, захисниця, заступниця. Вона — Мати!

Шевченкова Мадонна — земна жінка, частіше покритка. Вона не така непорочна, як Марія Біблійна, вона земна, але в цій своїй буденності ще вища через своє земне страждання, свій земний страх за дитину. Вона несе на собі печатку свого жіночого гріха і його покути. А Марія Івана Драча взяла на себе гріх людства і спокутує його сама вирушаючи вночі боса до саркофага:

Нас привозять у зону.

Тут немає нікого-нікого.

Та засни ти нарешті,

Моя нерозумна тривого.

Але знову уранці

Босий слід той веде в саркофаг.

Звертаючись у пролозі до Шевченківського образу, Драч продовжує галерею українських мадонн, витворюючи образ своєрідний, глибокий, трагічний. Мати у нього — захисниця, заступниця, виразниця народної скорботи. Вона не несе в собі ненависті, пробачаючи своїх грішних синів, але й змушуючи їх думати:

— Чого це Ви, бабо, з людьми не поїхали,

Коли виселяли із зони село?

— А я серед тої проклятої віхоли

Взяла і зосталась — синам на зло!

Ця Мадонна народжена страшним віком, позначеним надзвичайними відкриттями в науці й бездумним їх використанням на шкоду людства. Вона не впевнена в майбутньому існуванні своїх дітей, тому вона «карає» їх своєю довготерпеливістю, своєю навмисною Мукою. Ідучи вночі боса до саркофага, випасаючи загорнуту в целофан

1 2 3 4