Творчество Михаила Коцюбинского во все периоды жизни
Спочатку твір писався як оповідання, і хоч до нього було додано другу частину, обидві справляють враження повністю завершених, виразно окреслених і самостійних.
У першій розкриваються житейські долі, мрії і сподівання членів родини Воликів. Історія родини та панського пастуха Хоми Ґудзя символізує долю мільйонів обезземелених українських селян. З винятковою силою художнього узагальнення тут показується злиденне, безправне становище цієї верстви села. * Чиста загибель» настала біднякам: в одних «землі зроду не було», а що-небудь заробити теж немає де, бо «кругом злидні». Не краще і тим, хто має свою «латочку»: «Крутиться оден із одним на своїй скибці, а сам ходить чорний, як земля. . . а їсть не краще за того, що нічого не має. . . » Рятуючись від голодної смерті, тисячі селян залишають рідні оселі і бредуть з торбами за плечима на заробітки
Ніколи не мала Маланка й клаптика своєї землі, проте земля постійно живе в її серці, любов до землі визначає сутність її характеру. Одвічна наймичка, вона, вже будучи старою дівкою, часто плакала по закутках, бо працювала на чужих, втрачала силу, але ніхто «з хазяйських синів» не кликав її на землю. Плакала, бо «любила землю, город, поле, а мусила варити їсти цілому табунові ненажерливої челяді». Згодом віддалася за такого ж наймита, як і сама, але сподівання про щастя працювати на своїй землі ніколи не залишали жінку.
Бажання мати власну нивку було таким могутнім, що Маланка прагне видати силоміць дочку за хазяїна, щоб відчути себе господинею, якщо «не на свому — так на доччиному». Жінка в уяві бачить картини радісної праці на своїй землі, і від тих мрій вона аж молодшала на виду. За важливістю соціального змісту, за силою пристрасті, глибиною переживань, багатством настроїв, що раз у раз переходять від надії до розпачу, від віри до розчарувань, від рожевих мрій до тяжких передчуттів, образ Маланки вигідно відрізняється від аналогічних постатей селянок, створених нашими письменниками.
Постать Маланки оповита щирим ліричним почуттям. Кожна побутова деталь, найдрібніша, найнезначніша, підпорядкована розкриттю образу трудівниці. Побачивши землемірів на панському полі, вона тішить себе сподіваннями, що одержить власну нивку. Готуючись до наступної весни, Маланка за свою наймитську працю просила платити не грошима, а зерном. Коли вибирала зернятка з яблука, сушила їх на вікні, то бачила в уяві саджанці.
При всій чесності зривала потай на чужому городі маківку чи огірок-жовтяк, щоб мати «насіння на розвід». Буваючи в лісі, прицінювалася до зрубаного дерева, сподіваючись збудувати свою хату.
Власне, саме для підкреслення своєрідності характеру жінки повістяр на початку твору відзначив, що «в Маланки звичайні гості — думи». Звідси й трагізм долі наймички, коли зрозуміла, що її найзаповітнішим сподіванням не здійснитися, що