Творчество Михаила Коцюбинского во все периоды жизни

Письменник виділяє з загальної маси «ві­чних наймитів» Андрія та Маланку Воликів з їхньою дочкою Гафійкою та панського пастуха і доглядача худоби Хому Ґудзя. На першому плані в творі також селянин-демократ Прокіп Кандзюба, його дядько, дрібний власник Панас Кандзюба та недавній виходець з села, тепер же сюди висланий з Одеси робітник Марко Гуща. їм проти­стоять сільські багатії Лук'ян Підпара, його тесть Гаврило, староста Максим Мандрика.

Спочатку твір писався як оповідання, і хоч до нього було додано другу частину, обидві справляють враження повністю завершених, виразно окреслених і самостійних.

У першій розкриваються житейські долі, мрії і споді­вання членів родини Воликів. Історія родини та панського пастуха Хоми Ґудзя символізує долю мільйонів обезземе­лених українських селян. З винятковою силою художнього узагальнення тут показується злиденне, безправне стано­вище цієї верстви села. * Чиста загибель» настала бідня­кам: в одних «землі зроду не було», а що-небудь заробити теж немає де, бо «кругом злидні». Не краще і тим, хто має свою «латочку»: «Крутиться оден із одним на своїй скибці, а сам ходить чорний, як земля. . . а їсть не краще за того, що нічого не має. . . » Рятуючись від голодної смерті, тисячі селян залишають рідні оселі і бредуть з торбами за плечима на заробітки

Ніколи не мала Маланка й клаптика своєї землі, проте земля постійно живе в її серці, любов до землі визначає сутність її характеру. Одвічна наймичка, вона, вже будучи старою дівкою, часто плакала по закутках, бо працювала на чужих, втрачала силу, але ніхто «з хазяйських синів» не кликав її на землю. Плакала, бо «любила землю, город, поле, а мусила варити їсти цілому табунові ненажерливої челяді». Згодом віддалася за такого ж наймита, як і сама, але сподівання про щастя працювати на своїй землі ніколи не залишали жінку.

Бажання мати власну нивку було таким могутнім, що Маланка прагне видати силоміць дочку за хазяїна, щоб відчути себе господинею, якщо «не на свому — так на доччиному». Жінка в уяві бачить картини радісної праці на своїй землі, і від тих мрій вона аж молодшала на виду. За важливістю соціального змісту, за силою прис­трасті, глибиною переживань, багатством настроїв, що раз у раз переходять від надії до розпачу, від віри до розча­рувань, від рожевих мрій до тяжких передчуттів, образ Маланки вигідно відрізняється від аналогічних постатей селянок, створених нашими письменниками.

Постать Маланки оповита щирим ліричним почуттям. Кожна побутова деталь, найдрібніша, найнезначніша, під­порядкована розкриттю образу трудівниці. Побачивши зе­млемірів на панському полі, вона тішить себе сподіван­нями, що одержить власну нивку. Готуючись до наступної весни, Маланка за свою наймитську працю просила пла­тити не грошима, а зерном. Коли вибирала зернятка з яблука, сушила їх на вікні, то бачила в уяві саджанці.

При всій чесності зривала потай на чужому городі маківку чи огірок-жовтяк, щоб мати «насіння на розвід». Буваючи в лісі, прицінювалася до зрубаного дерева, сподіваючись збудувати свою хату.

Власне, саме для підкреслення своєрідності характеру жінки повістяр на початку твору відзначив, що «в Ма­ланки звичайні гості — думи». Звідси й трагізм долі наймички, коли зрозуміла, що її найзаповітнішим споді­ванням не здійснитися, що

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные