Творчество писателей шестидесятников

До речі, варто окремим рядком згадати про "вплив на маси" "Таємної вечері". Певні чинники зумовили те, що збірка набула широкого резонансу. Не останню роль тут грали політичні мотиви. Зокрема, на днях Борис Ілліч отримав за свою книжку міжнародну премію імені Михайла Шолохова, що її йому вручив також відомий колись на весь СССР письменник Петро Проскурін. Ця нагорода вручається видатним діячам сучасності, котрі зробили значний внесок у "захист народних інтересів". Серед попередніх лавреатів -- кубинський лідер Фідель Кастро, патріарх Алєксій II, письменники Валентин Пікуль і Расул Гамзатов. Слід зазначити, що нагородження відбувалося під час роботи в Москві з'їзду слов'янскьих народів, на якому було створено Собор слов'янських народів і одним з його співголів обрано пана Олійника.

Втім, зрозуміло, що на цьому пункті акцентувати особливу увагу не варто. Тим паче, коли йдеться про саму книжку, а не про "піну" довкола неї. Отож, зосередимося на громадянській поезії Бориса Олійника. (Хоча є такі інтелектуали, що взагалі не вважають громадянську поезію за поезію, але ми не вступатимемо з ними в дискусію за браком місця, і сприйматимемо цей термін як реальність).

Як слушно зазначає вже згадуваний Іван Бокий існує така вітчизняна традиція: "поети в Україні – люди громадські: проповідники, святі отці, єпископи і митрополити, навіть патріархи". В річищі цієї традиції перебуває і Борис Ілліч, який створив кілька громадянських поезій, що вони й складають переважно "Таємну вечерю". Проблема в тому, що в книжці громадянська позиція автора аж вилазить назовні, ніби роздираючи поетичний "каркас". Наприклад, у віршеві "Гряде пророк!" дістається на горіхи "міченому в списках потайних", котрий "втікав, як тать, в чужинницькі пенати" і який привів "під своїм кривим крилом" на ганьбу Росії "перевертня із міченим чолом". Зауважимо, що поезія присвячена Солженіцину.

У "Верлібрі з коментарями", написаному, ймовірно, перед президентськими виборами, оповідається про те, що "перший-ліпший ладен стати президентом". . . Дивує прямолінійність поезії "Європі": "Ми тут жили ще до часів потопу. / Наш корінь у земну вростає вісь. / І перше, ніж учити нас, Європо,/ На себе ліпше збоку подивись". Такі твори можна назвати поезіями-гаслами. До цього типу зараховуємо вірші "Афганцеві" (". . . з уставом своїм не ходять в чужий монастир. . . "), "Гей, слов'яни!" ("Брате сербе

. . / Ти знову стоїш наодинці/. . . на смертній межі. . . "), "Треті" ("Доки на мечі кували рала,/ На тризуби – молоти й серпи,/ Треті загребущо рвали й крали/ Від ракет, ікон – і до сапи"), "Інвектива-1" ("Тобі ж природа усього вділила! То хазяйнуй у суверенній вміло. . . "). . .

Знайдемо в книжці Олійника вірші, що наче ілюструють ненаписані поетом публіцистичні статті. До таких належать "Перевдягання душ", "Таємна вечеря", "Марш п'ятої колони", "Інвектива-2". . . Своєрідні поетично-публіцистичні заготовки замість "метафоричного вибуху" пропонує автор читачеві. Емпіричний бік у його віршах цілковито занедбано. Той, хто звик сприймати поезію ірраціонально (нераціонально), знайде мало втіхи від читання нової збірки Бориса Ілліча. Хоча маємо тут й рідкісні винятки у вигляді традиційних віршованих зразків, як-от "Відлебеніла, ніби мить. . . ", "Сюжет", "Дощ". Як вірш-метафора сприймається серед усього загалу поезія "Дві ями копали Йому гробарі. . . " (і це при тому, що жодної метафори в самому цьому тексті нема).

Водночас публіцистичність поезій Олійника можна

1 2 3 4 5

Похожие работы