Творчество Л. Стерна

про те, що в сільській глухомані могли залишитися непоміченими й поетичний геній, і талант ученого, і здібності політика. Важкі умови життя не дозволили їм розвитися.

І все-таки Грей віддає перевагу мирному життю в сільській самоті перед порожнім, хоч і блискучим, життям знаті. Він обирає сільську ідилію, що дозволяє пройти життєвий шлях без хвилювань і тривог, у тихих радостях єднання із природою:

 

Скрываясь от погибельных мирских смятений,

Без страха и надежд в долине жизни сей,

Не зная горести, не зная наслаждений,

Они беспечно шли тропинкою своей…

 

Любовь на камне сём их память сохранила,

Их лета, имена, потщившись начертать,

Окрест библейскую мораль изобразила,

По коей мы должны учиться умирать

(Пер. В. Жуковского)

 

Одна картина природи змінюється іншою. Всі вони по-різному сприймаються героєм. І кожна залишає свій слід. Краса природи проектується на його почуття, викликаючи симпатію до людей, піднесені думки про велич оточуючого й прагнення злитися із природою. Так в "Елегії" створюється гармонія між людиною й Всесвітом. Вона виникає в результаті його відмови від марної погоні за примарним щастям і зовні привабливими нагородами.

Мірний плин римованого вірша, яким написана "Елегія", плавні переходи від одного опису до іншого, достаток типово сентименталістських порівнянь і метафор створюють спокійний тон, що наводить читача на роздуми про себе й свій час.

Велике місце в "Елегії" займає образ поета. Це - меланхолійно замислена людина, занурена в споглядання природи, яка у самоті віддається своїм думкам. Він міг би нести людям свою поезію, натхненну цими картинами. Але поета очікує трагічна доля. Самотнім і незрозумілим проходить він свій життєвий шлях.

Той же образ людини, що тонко почуває й вразливого, виникає й у добутку іншого поета-сентименталіста Джеймса Бітті (James Beattіe, 1735 - 1803) "Менестрель" (1774)

Автор показує, як розвивається в герої поеми поетичний дарунок. Саме природа, у повнім єднанні з якої він живе, стає джерелом його натхнення й піднесеної меланхолії, що пронизує його творчість.

У цей період створюють свої кращі вірші й інші представники школи сентименталістів. Це Вільям Купер (Wіllіam Cowper, 1731 - 1800) і Джордж Кребб (George Crabbe, 1754 - 1832). У їхній поезії поряд із прославлянням відокремленого життя поблизу природи виникають і підсилюються викривальні, соціальні мотиви. Особливо чітко вони звучать у поемі ще одного представника сентименталізму Олівера Голдсміта (Olіver Goldsmіth, 1728 - 1774) "Покинуте село" (1770). У ній сполучаються ідилічний опис минулого, у якому панував мир і спокій сільського життя, і гнівне викриття винуватців нещасть сучасного суспільства. Поет із обуренням описує руйнування селян у результаті промислової революції й відгороджень. Зігнані зі своєї землі, вони приречені на вічні скитання у пошуках пристановища. Сумні картини покинутого села, де вже ніщо не нагадує про колишню ідилію, завершують поему.

Голдсміт звертається до теми гнобителів і пригноблених і у своєму найбільшому прозаїчному творі, одному з найбільш примітних зразків сентименталістської прози - романі "Векфілдський священик" (1766). Тут Голдсміт ще багато в чому близький авторам традиційних просвітительських романів. Як і вони, письменник затверджує необхідність стрункої, логічно завершеної композиції, говорить про цілісність характерів. Але в його творчості просвітительський роман здобуває важливі нові риси.

"Векфілдський священик" ставиться до жанру сімейно-побутового роману, настільки характерному для просвітительської прози. У ньому розповідається про сім’ю провінційного пастора Примроуза, у якому панують патріархальні відносини. Голдсміт розглядає ці відносини з позицій сентименталізму. Члени

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12