Творчество Тараса Григорьевича Шевченко периода «трех лет» (1843-1847 гг.)

про пробудження в юнака інтересу до історичного минулого рідного краю. Спробою наблизити свої художні задуми до життя були вже деякі ранні твори Шевченка, зокрема такі, як «Хлопчик з собакою в лісі», «Хлопчик-жебрак, який дає хліб собаці» та «Група жебрачок, які сплять», що не дійшли до нас, акварель «Циганка-ворожка», малюнки до поеми «Слепая», картина «Катерина» тощо. Все це були поодинокі спроби, які разом з поезіями допомогли Шевченкові остаточно відійти від академізму.

Як поетична творчість, так і живописні твори підготували грунт для майбутньої роботи, якій сам митець надавав особливого значення і вважав її справою свого життя. Він хотів увічнити рідний край в малюнках, показати світові його красу, незвичайну історію, оригінальні звичаї. І для цього звертається не до живопису, а до графіки, до одного з її видів — гравюри, задумавши видавати щороку серію офортів під назвою «Живописна Україна». Звернення до гравюри, якій найменше приділяли уваги в Академії мистецтв, не випадкове. Шевченко вважав гравюру найдемократичнішим видом мистецтва, завдяки якому можна було наблизити мистецтво до народу: “Из всех изящных искусств мне теперь более всего нравится гравюра”.

Наскільки Шевченка захопила думка здійснити свій намір, свідчить те, що під час перебування на Україні в 1843 р. він написав лише два поетичних твори — «Тризна» та «Розрита могила». Тарас Шевченко працював тоді більше як художник — виконував ескізи та етюди до офортів майбутнього альбому «Живописна Україна»: «Видубецький монастир», «У Києві», «Судня рада», «Казка», «Старости», «Дари в Чигирині 1649 року».

Зустріч з Україною давала багатий матеріал для художника і одночасно для поета (такі твори, як «Сон», «Сова», «Чигрине, Чигрине» та ін. були створені під враженням побаченого на Україні).

Художник фіксує інколи ідилічні картини з життя народу («На пасіці», «Селянська родина» тощо). Однак за зовнішнім замилуванням поставала справжня Україна часів кріпаччини з її горем і болями. Погляд художника не міг спокійно зупинятися на вбогій удовиній хаті, на скаліченому солдатсві тощо. Творчість Шевченка-художника під впливом побаченого починає набирати характерних особливостей його поетичної творчості, яка дедалі глибше проникає в народне життя, стає виразником його найпотаємніших мрій і сподівань.

Розкриваючи задум «Живописної України», в листі до О. М

Бодянського від 6—7 травня 1844 р. митець написав: «. . . я хочу рисовать нашу Украйну. . . Я її нарисую в трьох книгах, в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, в другій теперішній людський бит, а в третій історію. . . В год буде виходити 10-ть картин».

Шевченко глибоко усвідомлював складність поставленого завдання та його значимість. У листі до М. А. Цертелєва він зазначав: «Якби мені бог поміг докончить те, що я тепер зачав, то тойді склав би руки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного».

Кожен з офортів альбому «Живописна Україна» («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судня рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигрині 1649 року») відзначається тематичним багатством та широтою узагальнення дійсності, демократичним спрямуванням, «Основна проблема - зазначає Я. П. Затенацький, - що стояла в російській і українській літературі та мистецтві вже в першій половині

1 2 3 4 5