Творчество Тараса Григорьевича Шевченко периода «трех лет» (1843-1847 гг.)

XIX століття, - проблема народності і реалізму - блискуче розв'язана у творчості геніального поета і художника, революціонера-демократа Тараса Шевченка».

Окремі офорти з альбому «Живописна Україна» («у Києві» та «Видубецький монастир у Києві») присвячені змалюванню природи. В них немає зображення людських страждань і це відрізняє їх від поезій Шевченка.

Природа входить невіддільним елементом і в поетичні твори митця, допомагає краще збагнути життя героїв, їх душевні переживання. Вже перший поетичний твір Шевченка «Причинна» починається картиною розбурханої природи, бурі на Дніпрі, неспокійної ночі:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

 Опис природи служить прологом до розкриття трагічної долі дівчини. У баладі «Тополя» зображення самітної тополі відразу настроює читача на сприймання розповіді про одиноку, покинуту коханим героїню. Картина чарівної природи України («Дивлюся, аж світає. . . ») у поемі «Сон» допомагає глибше зрозуміти страждання поневоленого народу в земному «раї».

Жанрові картини народного побуту, образи «братів незрячих, гречкосіїв» оживають в офортах Шевченка «Судня рада» та «Старости». Офорт «Судня рада», присвячений зображенню справедливого народного суду, побудований на контрасті не тільки кольоровому, а й сюжетному. На передньому плані стоять селяни на тлі оранди, а за рогом хати, в тіні, писар розбирає якийсь документ селянинові

Зміст офорту доповнює текстовий супровід: «Отаман збира на село громаду, коли що трапиться незвичайне, на раду і суд, коло оранди або на майдані. Громада, порадивше і посудивше добре і давше мир ворогам чи то кару, розходиться, п'ючи по чарці позвової».

Офорт «Старости» зображає народний звичай сватання. Текст під ним розкриває зміст малюнка: «Покохавшись літо чи то два, парубок з дівчиною, розпізнавше і уподобавше одно другого, парубок до дівчининого батька і матері посила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних; коли батько й мати поблагословлять, то дівчина, перев'язавше старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці, або крамну, або самодільну хустку».

Подібні жанрові картини зустрічаються і в поетичній творчості Шевченка. У баладі «Тополя» — ворожіння, у поемі «Мар'яна-черниця» — сцена с приданами, у поемі «Слепая» — свято закінчення жнив тощо. Вони органічно входять у загальну канву того чи іншого твору, надають йому поряд з іншими компонентами національної своєрідності. В поетичних творах періоду «трьох літ» Шевченко згадує і звичай сватання. Так, у поемі «Наймичка» автор говорить:

Розпитали, порадились,

Та й за старостами

Пішов Марко. Вернулися

Люде з рушниками,

З святим хлібом обміненим.

Панну у жупані,

Таку кралю висватали,

 Що хоч за гетьмана,

То не сором.

Отаке-то Диво запопали!

 Митець глибоко усвідомлював специфіку обох видів мистецтва — образотворчого і словесного. В поетичному творі епізод сватання не центральний, в офорті ж він стає основним і знаходить глибшу конкретизацію. Шевченко детально і з великою художньою правдою зображає інтер'єр селянської хати, батьків, наречених, старостів. Відмінність у підході до реалізації

1 2 3 4 5