Творчество Николая Винграновского

по суті, відповідає поетичному письму. Сюжети прозових творів мають дуже відносну подієву основу й рухаються завдяки почуттям, якими автор щедро наділяє звірів, птахів, рослини й воду, — вони сполучені в єдиний, самому собі зрозумілий і достатній світ. Химерний, дивацький, перейнятий гумором, він випромінює світло духовної свободи, не занадто обтяжений дослідженням питань буття, але ці питання мовби навмисне випрозорюються в ньому. У Повісті «Кінь на вечірній зорі» (1986 р. ) показана стоїчна витривалість українського народу, його життєлюбний дух; повість «Первінка» (1971 р. ) відображає моральне становлення особистості; повість «Сіроманець» (1977 р. ) — конфлікт цивілізації та природи; «Літо на Десні» (1983 р. ) — безпричинність справжньої доброти.

Із прозових творів Миколи Вінграновського найкращими вважаються ті, у яких відтворено світ дитинства або сферу співжиття людини та живої природи (власне, Уся природа у Вінграновського вищою мірою жива). У повістях і оповіданнях 1980-х pp. письменник поетичними барвами поєднує світ людини та всього живого й «неживого» Зображуючи персонажі з фауни, Вінграновський виступає не лише художником, але й оригінальним, спостережливим натуралістом. Спостережливість автора межує з фантазією й часом у неї переходить. Ідучи від народної казки, митець натхненно одухотворює звірів і птахів, психологізує та злагіднює все це гумором, і часом здається, що, мабуть, і справді так могли подумати або сказати ці істоти.

Вічна для літератури тема дружби дитини зі звіром або птахом у Вінграновського має свою особливість: єдність живого світу, відчуття якої втрачено дорослими, немовби відновлюється в дітях. Діти для автора — це й особливе ставлення до життя, яке внутрішньо близьке і йому самому. Тому він з великою радістю пише вірші для дітей і про дітей, і в них, на думку Івана Дзюби, найбільше є собою, бо «. . . сягає тієї свободи самовираження, яка є тільки в дитинстві і яку згодом людина неминуче втрачає. Його «дитячі» вірші — принципово новаторські тим, що співмірні з дитячою уявою, з поетичністю дитячої душі. І проливають нове світло на природу всієї поезії Вінграновського як такої, в якій живе дарована людям у дитинстві безпосередність сприйняття світу, парадоксальність фантазії і душевна чистота

Зрештою, його дитячі твори — ніякі не дитячі (принаймні не спеціально дитячі): вони для всіх і про всіх. І тут — ще один напрям творчих можливостей поета, який і в майбутньому ще дивуватиме й дивуватиме нас. . . »

Усі згадані риси поетики Миколи Вінграновського вповні виявилися в його новому й на сьогодні центральному прозовому творі — романі «Наливайко» (1991 p. ). Цей твір можна визнати явищем сучасної української літератури, у найщільнішому образному письмі якого розкрита трагічна й героїчна українська історія, а точніше — її увічнений поетом дорогий лик.

Микола Вінграновський увійшов в українську літературу в 1960-ті pp. Увійшов з гордою поставою, сильним голосом і «стодумною думою» про народ, про добу, про життя. Багато що змінилося з того часу. Сьогодні творчість Вінграновського всіма визнана як одна з окрас нашої національної літератури, один з її найяскравіших здобутків, відзначена Державною премією «Благовіст» і премією Фундації Антоновичів (США).

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Бабій С. До сороковин пам’яті М. Вінграновського: вірші // Літературна Україна. – К. , 2004. – № 26. – С. 7.
  2. Бур’ян Л. Наш земляк Микола Вінграновський
1 2 3 4 5 6

Похожие работы