Произведения Ивана Франко для детей

“вічний сон”, згідно з міфологічною логікою, обертається на ініціацію-упровадження в надприродну сферу. То для читача, згідно з емпіричною логікою реальності, історія героїчні сприймається як трагедія.

Авторський “календарний” підзаголовок “Зимова казка” у прозовій версії “Поєдинку” досить загадковий. Бо ж події у творі навіть опосередковано не пов’язані із зимою (загалом встановити хронологічні межі по дієвості цього Франкового тексту майже неможливо.

Означення “зимова”, найімовірніше, вказувало не так на внутрішньо, як на позатекстові чинники. Цей прозовий твір написано 19 листопада 1883 року й одразу опубліковано в журналі “Зоря”. Можливо, пізньоосінній, листопадовий Львів 1883 р. був засніженим і нагадував письменникові зиму. До того ж “Поєдинок”, як і “Мавка”, це, з сучасного генологічного погляду, радше психологічна новела, або оригінальна притча-новела, аніж власне казка.

Мабуть, Франко назвав твір казкою тому, що в ньому йшлося про незвичайну, певною мірою, навіть фантастичну ситуацію – герць двійників, реального й фіктивного (причому з’ясувати, котрий із них справжній, читачеві вдається не відразу). Цей герць – двобій, вочевидь, символізує роздвоєння душі, розчеплення людської психіки на свідому і підсвідому межі.

Не випадково епіграфом до Франкового твору були слова з “Фауста” Гете: “Дві душі живе в моїх грудях”

Дві душі, дві протилежні іпостасі однієї і тієї самої особи – реальний, справжній Мирон та Мирон – привид – борються між собою так,  як бореться у казках добро зі злом, чесність із підступністю, вірність зі зрадою, життя зі смертю. В основі “Поєдинку” – прадавня, архетипна тема двійництва. Тож у Франковому визначенні слово “казка” могло вказувати і на генетичну спорідненість цього жанру з прадавніми (міфологічними) віруваннями, на первісну семантичну наповненість казки міфологічними сюжетами.

Тема роздвоєння виявляється не тільки центральною в новелі “Поєдинок”, а й в інших творах митця: На дні”, “Лель і Полель”, “Смерть Каїна”, “Похорон”, “Перехресні стежки”, “Лісова ідилія”, “Хома з серцем і Хома без серця” та ін.

Прикметно, що один із творів на тему роздвоєння, заснований на моделі близнюкового міфу, - оповідання “Хома з серцем і Хома без серця”, - автор первісно мислив саме як казку. Це підтверджує уривок під назвою “Хома з серцем” (з авторським жанровим підзаголовком “Казка”) – начерк алегоричного прологу до майбутнього філософського оповідання. І справді, початок цієї незакінченої редакції тексту яскраво свідчить про дотримання жанрових канонів казки, зокрема, героями тут виступають персоніфіковані абстрактні поняття – Доля і Біда, постаті яких віддавна фігурують в українських народних казках.

Щоправда в остаточному варіанті твору “Хома з серцем і Хома без серця” міра чарівного, фантастичного значно менша і виявляється тільки в окремих рисах першої частини. Наприклад, зачин дещо нагадує казковий: “Раз якось у двох різних селах Східної Галичини, але одного й того самого року, одного й того самого дня, а власне в провідну, або так звану Томину, неділю вродилося два хлопчики. Отим-то обох їх охрещено іменем Хома”.

Функцією “доброго чаклуна” виконує покровитель Хоми з серцем та Хоми без серця, їх святий патрон, апостол Тома, що “був ласкав до них обох і показав на них великі чуда”. Але ці чуда далеко не “казкові”, хоча з огляду на соціальний статус обох героїв, вихідців із “хлопської хати”. Уже те, що вони

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные