УКРАИНСКАЯ ПЕСНЯ

УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ У ЗВ'ЯЗКУ ІЗ СВІТОВОЮ КУЛЬТУРОЮ

З усіх видів народного мистецтва пісня чи не найглибше розкриває багатство душі народу, його творчі сили. Тому при описах того чи іншого народу завжди багато уваги займає питання, яке місце в його духовному житті посідають поезія, пісня, музика, здатність творити духовні цінності. Здавна народна пісня враховується при визначенні історичного обличчя нації, її місця у світовій культурі. Якщо хочете судити про творчу індивідуальність народу, про те, що в нього найпотаємнішого, найціннішого, то найкраще можна досягнути цього, вивчивши його народні пісні. Так говорив визначний французький письменник Ромен Ролан, подібно висловлювалися й інші визначні діячі світової культури. . .

У всіх слов'янських мовах збереглося й живе слово "пісня", яким визначається жанр поетично-музичної масової творчості. Це означає, що термін цей виник у давню епоху слов'янської єдності і зберіг за собою первісне значення аж до сьогодні. Пісню у ті давні часи співали, ведучи хороводи під час гуртової праці, на весіллях, уродинах і на похоронах. Про це маємо згадки в давніх записах іноземних істориків та мандрівників. Іноземці ще до створення Київської держави в описах життя "русинів" звернули увагу на дивну для них рису цих мирних людей: вони за різних нагод співають пісні і дуже опоетизовують навколишню природу — гаї, дерева, рослини, озера. Константин Багрянородний (X ст. ) розповідає, що на острові Святого Георгія був священний дуб, "якому руси приносили жертви". У літописних записах є свідчення, що слов'яни поклонялися криницям, озерам, гаям, лісам. Тож не дивно, що у слов'янських, і зокрема українських піснях найдавнішого походження, таке велике місце посідає опоетизована природа.

У VII — Х ст

у Європі і країнах Сходу складається думка про слов'ян як про людей, що люблять музику, пісню, танець, мають пристрасть до мистецтва і художнього промислу. Так, арабський мандрівник Ахмед Ібн-Фадлан       (X ст. ) був якось присутній на похороні "знатного руса" і досить докладно описав цей ритуал. З померлим русом, розповідає арабський письменник, мали поховати й дівчину. Прощаючись із подругами, вона "заспівала довгу пісню". Що це була за пісня, Фадлан не пояснив. Можливо, дівчина співала про героїчні діла "знатного руса", а можливо, прощалася із світом.

Є ще одна дуже цікава подробиця у його описах похорону: у тимчасову могилу покійника близькі й друзі поклали "гарячий напій", плоди і лютню". Пригадаймо, що й козаки, ховаючи своїх героїв співців, клали в могилу (чи на могилі) кобзу або якийсь інший музичний інструмент.

Дуже цінні відомості про музичні інструменти слов'ян знаходимо у "Книзі добрих скарбів" (930 р. ) арабського письменника Ібн-Даста, який скористався також писемними творами інших авторів. Він засвідчує,  що слов'яни люблять музику, мистецтво. "Є у них різного роду лютні, гуслі і сопілки, їх сопілки на два лікті (завдовжки), а лютня їх восьмиструнна". Це дуже цінне свідчення, бо з нього довідуємося, що стародавня  кобза мала вже й восьмиструнний стрій. Для тих часів це велике досягнення.

Наведені факти засвідчують, що слов'янські племена ще в добу формування і зміцнення  Київської держави мали і в Європі, і в Азії добру славу як музиканти, співці, творці пісень, як здатні до художніх ремесел. Пізніше ці прикмети стали характерними рисами майже кожної слов'янської

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы