Участие Украины в международных организациях
За умов військового протистояння між комуністичним блоком і країнами Заходу в роки "холодної війни" союз НАТО постійно удосконалював структуру і розширювався. До середини 50-х років XX ст. організаційна робота в НАТО зводилася до розв'язання загальних проблем безпеки, створення основних органів союзу, пошуку оптимальних структур. Основна ідея у створенні колективної безпеки західного світу полягала у поєднанні військових зусиль із завданнями економічного розвитку європейських країн. Учасники союзу взяли до уваги те, що лише одночасні успіхи у цих двох напрямах забезпечать успішну реалізацію цілей НАТО. Завершенням організаційного становлення союзу стало розширення та стабілізація складу його учасників. У 1952 р. до НАТО приєдналися Греція і Туреччина, а у травні 1955 р. Федеративна Республіка Німеччина, вступ якої значно зміцнив систему європейської безпеки і викликав різку негативну реакцію СРСР, який у відповідь створив військово-політичний союз -Організацію Варшавського Договору в складі восьми комуністичних країн.
У наступні роки удосконалювалися структурні підрозділи союзу, військова, політична й економічна співпраця
Об'єднана військова структура НАТО складається з мережі вищих і нижчих військових командувань, яким підпорядковуються збройні сили, що поділяються на три категорії: сили швидкого реагування, головні сили оборони і сили нарощування. Об'єднана військова структура забезпечує переваги колективної оборони, економить національні ресурси внаслідок запровадження спільних стандартів у військовій техніці й у матеріально-технічному постачанні.
З проведенням "оксамитових революцій" у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, розпадом СРСР і виникненням на його території незалежних держав розпочався процес сучасної трансформації НАТО, опрацювання і запровадження нової стратегічної концепції. У прийнятому в Римі у листопаді 1991 р. документі глав держав та урядів країн-членів НАТО зазначалося, що глибокі політичні зміни в Центральній і Східній Європі спричинили зникнення безпосередньої загрози спланованої агресії, а це завжди зумовлювало найбільший неспокій союзу впродовж 40 років його існування. Проте, наголошувалося в документі, виникли інші ризики, які важко спрогнозувати: непевністю супроводжується процес демократизації в країні, що успадкувала весь ядерний потенціал СРСР і має могутню армію, міжетнічна ворожнеча і територіальні суперечності в окремих країнах євразійського простору загрожують втягнути в конфлікти зовнішні сили і перекинутися на держави НАТО. Зазначалося, що на безпеці можуть позначитися й інші чинники, у тому числі - розповсюдження зброї масового знищення, терористичні акції, зрив постачання життєво-необхідних ресурсів. Нова концепція, враховуючи реалії кінця XX - початку XXI ст. , ґрунтується на двох основних засадах: мета і функції союзу в сфері безпеки надалі зберігаються, проте для досягнення їх необхідно