Участие переводчика в ходе допроса членов преступных группировок

Участь перекладача в ході допиту членів злочинних угруповань

Серед типових рис сучасної організованої злочинної діяльності фахівці справедливо відзначають поширення її транснаціонального характеру [1]. Так, злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, контрабанда, терористичні акти, незаконне перетинання державного кордону і деякі інші протиправні діяння часто вчинюються членами інтернаціональних злочинних угруповань, сформованих за принципами етнічної приналежності або злочинної професіоналізації на території різних країн. Під час розслідування таких злочинів правоохоронним органам усе частіше доводиться стикатись з допитом іноземців – членів злочинних угруповань або свідків. У цих випадках обов’язковою є участь перекладача.

У загальних рисах процесуальний порядок такої участі перекладача у досудовому розслідуванні передбачений ст. 19, ст. 62, п. 1 ч. 1 ст. 69-1, ч. 4 ст. 85, ст. 128, ч. 6 ст. 223, ч. 2 ст

254 КПК України. Аналіз чинної процесуальної регламентації виконання перекладачем своїх функцій та його процесуального статусу дозволяє визнати їх недосконалими і такими, що вимагають суттєвого корегування. На окремі аспекти цієї проблеми нами зверталася увага раніше [2]. Водночас, майже зовсім поза увагою фахівців лишився комплекс не менш актуальних питань, що пов’язані із практичною стороною роботи перекладача. Йдеться про специфіку використання на субсидіарних началах у розслідуванні кримінальних справ методів та прийомів роботи перекладача, розроблених не процесуальним законом чи криміналістичною наукою, а самостійною наукою про переклад – перекладознавством [3], або теорією перекладу.

Треба сказати, що участь перекладача в розслідуванні кримінальних справ передбачає використання ним різних видів перекладу – як письмового, так й усного. Предмет цієї статті обмежений розглядом особливостей застосування правил і прийомів усного перекладу в ході допиту. Можна припустити, що під час слідства основна увага приділяється письмовому перекладу, бо результати слідчої дії знаходять своє відображення у належному процесуальному документі. Водночас слід пам’ятати, що перед тим, як слідчий зафіксує у протоколі сказане під час допиту, тобто результат перекладу, сам переклад відбувається в усній формі. Тому усний переклад відіграє самостійну і важливу роль у результативності зазначеної слідчої дії.

Відомо, що в теорії перекладу його усний вид розглядається як такий, в процесі якого оригінал та його переклад існують у нефіксованій формі, що зумовлює одноразовість сприйняття перекладачем відрізків оригіналу та неможливість його наступного співставлення або виправлення після виконання [4]. Загалом усному перекладу характерним є те, що тривалість комунікативних актів перекладача суттєво обмежена; перекладач має обмаль часу на роздуми, підбирання, оцінку і корегування варіантів перекладу, позбавлений можливості користуватись довідковою літературою; зростає роль його напівавтоматичних та автоматичних навичок, знання стійких відповідностей і штампів, вміння швидко і чітко формулювати свої висловлювання. Як правило, під час усного перекладу виникає потреба компресувати (подавати у стислому, реферативному вигляді) текст і використовувати більш низький рівень еквівалентності.

Усний переклад використовується в ході слідчих дій, спрямованих на отримання вербальної, тобто відображеної у слові інформації, де основним прийомом пізнання виступає метод розпитування. До таких слідчих дій належать допит особи (зокрема, обвинуваченого, підозрюваного, свідка) та очна ставка. Метод розпитування у поєднанні зі спостереженням складає також пізнавальну основу відтворення обстановки і обставин події [5].

Найбільш розповсюдженою, складною і разом з тим характерною слідчою дією

1 2 3 4 5 6

Похожие работы