Учение Б. Спинозы и Г. Лейбница про субстанцию

ПЛАН

Вступ

1. Натуралістичний пантеїзм Б. Спінози.

2. Об’єктивний ідеалізм Г. Лейбніца.

Висновок

Список використаних джерел

 

Вступ

Субстанція – це таке буття, яке не потребує для свого доведення нічого іншого окрім самого себе.

Монізм, дуалізм, плюралізм – це позиції у яких вирішується проблема субстанції. Проблема субстанції вирішувалася Рене Декартом, Бенедиктом Спінозою і Гортфрідом Лейбніцом.

Німецький філософ Г. Лейбніц захоплювався філософією Б. Спінози, але вважав, що таким чином осмислена субстанцією не дозволяє нам зрозуміти, чому світ є рухливим та багатоманітним. На відміну від Б. Спінози,  Лейбніц підкреслював, що багатогранність, рухливість і неповторність слід вважати характеристиками самої субстанції.

 

1. Натуралістичний пантеїзм Б. Спінози.

Бенедикт Спіноза (1632—1677) — голландський філософ,  послідовник і до певної міри учень Р. Декарта. Водночас він був найбільш послідовним критиком дуалістичної філософії. Вчення Спінози виникає як засіб подолання дуалізму. Головна його заслуга полягає у тому, що він розвинув моністичне вчен­ня про природу, перетворивши дві незалежні субстанції Декарта — мислення і протяжність — на атрибути єдиної субстанції — Бога. Останній розглядався не як творець цих субстанцій, а як їхня загальна сутність.

Головною працею Б. Спінози, де систематично викла­дені його філософські погляди, була "Етика"

Над нею він працював починаючи з 1662 р. , а надрукована вона була вже після смерті філософа, в 1677 р.

На відміну під Декарта Спіноза починає свою філосо­фію не із суб'єкта, не з "Я", не із самосвідомості, а з об'єкта, буття, субстанції. Тобто він прагнув пояснити світ з нього самого, а не через властивості суб'єкта, що пізнає цей світ. І в цьому виявляється принциповий об'єк­тивізм Спінози.

Одним з головних понять його філософії була субстан­ція. Це самостійне, ні від чого не залежне буття. Вона є причиною самої себе, тобто субстанція не має зовнішньої причини і детермінована лише власною при­родою. Вона існує з необхідністю, бо її існування безпо­середньо збігається з її сутністю. Вона не може не існувати, не втрачаючи абсолютної досконалості. Отже, субстанція не потребує творення, а відтак і якоїсь вищої за неї сили. Вона вічна й безконечна. А це означає, що вона може бути лише одна. Поняття субстанції у Спінози є вираженням сутнісної єдності різноманітних явищ світу, його довершеності та цілісності.

Субстанція для Спінози — це Бог. Водночас Бог ото­тожнюється з природою. Спінозівський Бог не має нічо­го спільного з Богом християнської, іудейської чи будь-якої іншої релігії, де він постає як жива особистість, що має власний розум, волю і стоїть поза створеним нею світом. Бог Спінози — це внутрішня щодо природних речей причина, що не діє на них іззовні й практично нічим не відрізняється від них. Його могутність — це закони і необхідність самої природи. Він і є ця природа, взята в її необхідності та безконечності.

Такі погляди на природу і Бога характеризували сві­тогляд Спінози як матеріалістичний та атеїстичний.

Зводячи Бога до природи, Спіноза, однак, не ототож­нював природу з матерією. Тільки у випадку такого ото­тожнення його світогляд без жодних застережень мож­на було б охарактеризувати як матеріалістичний. Але ж у Спінози матеріальне буття є лише одним із безконеч­них вимірів природи.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные