Учет производства и определения себестоимости продукции
Облік виробництва і визначення собівартості продукції
Завданнями обліку виробництва є:
своєчасне, повне й достовірне відображення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції;
організація контролю за правильним використанням у виробничому процесі матеріальних ресурсів, грошових коштів і трудових витрат згідно з нормами, кошторисами й лімітами;
перевірка, оцінка й аналіз виконання плану собівартості продукції з метою оцінки діяльності підприємства і виявлення резервів скорочення виробничих витрат;
забезпечення якнайточнішого підрахування собівартості товарної продукції, незавершеного будівництва, конкретних видів робіт та послуг. Витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).
Облік витрат на виробництво продукції в промисловості здійснюється на підставі Типового положення про планування, облік і калькуляцію собівартості продукції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. № 473, а також Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР, та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».
Витрати, що складають собівартість продукції. Собівартість промислової продукції — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво та збут. Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу (заводську) собівартість, а сукупні витрати на виробництво і збут — повну собівартість промислової продукції. Собівартість товарної (реалізованої) продукції характеризують витрати на виробництво і збут протягом усього операційного циклу. Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг
Дані обліку витрат на виробництво продукції використовуються для визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства загалом, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва, а також для планово-економічних і аналітичних розрахунків.
За місцем виникнення витрати на виробництво продукції групуються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв. Залежно від характеру та призначення процесів, що виконуються, виробництво поділяється на основне, допоміжне виробництво з обслуговування тощо.
До основного виробництва належать цехи та дільниці, безпосередньо задіяні у виробленні продукції. Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: здійснення робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії, надання транспортних послуг. Такими є, наприклад, ремонтні, експериментальні цехи, енергетичні, транспортні та інші підрозділи. До виробництв і господарств з обслуговування належать транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства, інші структурні підрозділи, не задіяні у виробленні товарної продукції.
Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями) чи груп однорідних виробів. Витрати на виробництво продукції класифікуються за економічними елементами, статтями калькуляції, за засобами перенесення вартості на продукцію, за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат, за періодичністю. Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат. Витрати за статтями калькуляції — це витрати на окремі види виробів, а також на основні