Учет производства и определения себестоимости продукции

Облік виробництва і визначення собівартості продукції 

Завданнями обліку виробництва є:

своєчасне, повне й достовірне відображення фактич­них витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією про­дукції;

організація контролю за правильним використанням у виробничому процесі матеріальних ресурсів, грошових коштів і трудових витрат згідно з нормами, кошторисами й лімітами;

перевірка, оцінка й аналіз виконання плану собівар­тості продукції з метою оцінки діяльності підприємства і ви­явлення резервів скорочення виробничих витрат;

забезпечення якнайточнішого підрахування собівар­тості товарної продукції, незавершеного будівництва, кон­кретних видів робіт та послуг. Витрати — це зменшення еко­номічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіта­лу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилу­чення або розподілу власниками).

Облік витрат на виробництво продукції в промисловості здійснюється на підставі Типового положення про плануван­ня, облік і калькуляцію собівартості продукції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 26 квітня 1996 р. № 473, а також Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», затверджено­го Постановою Верховної Ради України від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР, та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

 Витрати, що складають собівартість продукції. Собівартість промислової продукції — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво та збут. Витрати на вироб­ництво продукції утворюють виробничу (за­водську) собівартість, а сукупні витрати на виробництво і збут — повну собівартість промислової продукції. Со­бівартість товарної (реалізованої) продукції характеризують витрати на виробництво і збут протягом усього операційно­го циклу. Операційний цикл — це проміжок часу між прид­банням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг

 Дані обліку витрат на виробництво продукції використо­вуються для визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства загалом, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і вдосконалення виробництва, а також для планово-економі­чних і аналітичних розрахунків.

 За місцем виникнення витрати на виробництво продукції групуються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділа­ми виробництв. Залежно від характеру та призначення процесів, що виконуються, виробництво поділяється на основ­не, допоміжне виробництво з обслуговування тощо.

 До основного виробництва належать цехи та дільниці, безпосередньо задіяні у виробленні продукції. Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основ­ного виробництва: здійснення робіт з ремонту основних за­собів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії, надання транспортних послуг. Такими є, наприклад, ремонтні, екс­периментальні цехи, енергетичні, транспортні та інші підрозділи. До виробництв і господарств з обслуговування належать транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства, інші структурні підрозділи, не задіяні у ви­робленні товарної продукції.

 Усі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (у тому числі окре­мих виробів, виготовлених за індивідуальними замовлення­ми) чи груп однорідних виробів. Витрати на виробництво продукції класифікуються за економічними елементами, статтями калькуляції, за засобами перенесення вартості на продукцію, за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат, за періодичністю. Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види витрат. Витрати за статтями калькуляції — це витрати на окремі види виробів, а також на основні

1 2 3