Уголовно-процессуальные акты

процесуальних дій, так і всього судочинства в цілому. Закон зобов'язує в процесуальних документах зазначати місце їх складання (статті 85, 130, 250 та ін. КПК). Усі процесуальні дії, як правило, повинні проводитись в районі підслідності чи підсудності, визначеного законом, у місті проведення попереднього слідства (статті 116, 143, 167 та ін. КПК), а іноді й за місцем перебування певних осіб (статті 143, 167, 407, 409 та ін. КПК).

За юридичною силою акти поділяються на ті, які набрали і не набрали чинності.

Рішення, що набрали чинності негайно виконуються після закінчення строку на їх оскарження чи опротестування, якщо інше не передбачено законом. Особливо детально законодавець регламентує порядок набрання чинності вироком, ухвалою і постановою суду (статті 401, 402 КПК). Судові акти, які набрали чинності, є обов'язковими для державних і громадських установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян (ст. 403 КПК) на усій території України, а якщо є відповідні угоди, то і за її межами. Виконання процесуальних актів, які ще не набрали чинності, є грубим порушенням законності.

За касаційним оскарженням і опротестуванням є акти, які: оскаржуються і опротестовуються; тільки опротестовуються; не оскаржуються і не опротестовуються.

Для цього встановлено семиденний строк. Не оскаржуються і не опротестовуються всі акти Верховного Суду України

Не підлягають окремому оскарженню і опротестуванню також ухвали, винесені судом першої інстанції під час розгляду справи, яка закінчилася винесенням вироку (ст. 354 КПК). Не можуть бути оскаржені чи опротестовані рішення по заявлених клопотаннях про порядок дослідження доказів, про призначення експертизи в суді, про відкладення судового розгляду, про поновлення судового слідства та ін. В цих випадках заперечення можуть бути викладені в касаційній скарзі чи поданні на вирок. Не опротестовуються і не оскаржуються також рішення, винесені у випадках, передбачених статтями 42, 407, 414 та ін. КПК (спір про підсудність, умовно-дострокове звільнення, погашення і зняття судимості та ін. ).

Оскарженню і опротестуванню підлягають акти, не пов'язані з вироком: окрема ухвала, ухвала про накладення штрафу на особу, яка порушила порядок в залі засідання суду, про порушення кримінальної справи щодо нової особи, про закриття кримінальної справи, постанови судді і ухвали суду про відмову в порушенні кримінальної справи.

Щодо порядку поновлення законності існують акти, які скасовуються, змінюються прокурором, судом, а також є й такі, що не підлягають цьому.

Органи і посадові особи, які склали кримінально-процесуальні акти, за загальним правилом не мають права їх скасовувати чи змінювати. Так, ні слідчий, ні суддя не можуть анулювати своє процесуальне оформлене рішення. Це вправі зробити прокурор, якщо йдеться про документи попереднього розслідування, чи суду вищого рівня у випадку незаконності судового рішення. В деяких випадках слідчому надано право самому виправляти допущені помилки, неточності: він може скасувати застосований ним запобіжний захід, відстрочити застосування приводу свідків чи іншої особи, але не має права, наприклад, скасувати свою постанову про відмову в порушенні кримінальної справи та ін. Це можна зробити лише через прокурора, який здійснює нагляд, чи вищестоящого.

 

3. Характеристика основних кримінально-процесуальних актів

В кримінальному судочинстві, як уже зазначалось, існує понад 20 різних видів процесуальних документів: це постанови, протоколи, ухвали, подання, обвинувальні висновки, вироки, скарги, протести, вказівки, повістки, зобов'язання, повідомлення, доручення,

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы