Украинская Подольский костюм

Слобожанщині та частково на Поділлі. Це ж стосується традиційного одягу населення Карпат, Полісся, Волині.

Основними елементами чоловічого вбрання Наддніпрянщини були штани, безрукавка, свита, кожух, жупан, кирея, пояс. Сорочка мала тунікоподібний крій (тобто із згорнутого навпіл полотна) або прямокутні вставки на плечах (полики), пришиті по пітканню. Такий тип чоловічої сорочки був характерний для всіх східних слов'ян. Були також сорочки з вузеньким поликом, що іноді нашивався на трикутну вставку на плечах (стрілкова сорочка).

Чоловічі сорочки мали на грудях прямий розріз -пазушку. Святкові, меншою мірою буденні, сорочки по поликах, коміру, пазушці та чохлах рукавів оздоблювалися вишивкою. Заправлялися сорочки у полотняні штани, які до кінця XIX ст. були досить широкими. Шаровари як одяг, зручний для верхової їзди, побутували у районах І відгонним скотарством. Поступово їх замінили більш вузькі штани, холоші яких з'єднувалися між собою клинами.

Обов'язковою складовою чоловічого вбрання центральних областей України була безрукавка, на зміну якій у кінці ХІХ — на початку XX ст. прийшов жилет.

Верхній одяг шився з доморобного сукна чорного, коричневого, а в давніші часи білого . кольору. Свита на спині призбиралась до талії, у ХІХ ст. — іноді тільки по боках (свита з прохідкою). Зустрічалися чоловічі свити з так званими вусами — вставними ззаду до лінії талії клинцями. Заможніше населення влітку носило жупан із фабричної тканини, схожий за кроєм на свиту, а взимку — кожух з овчини до талії або тулубчастий (переважно на Київщині та Слобожанщині)

Овчини до кінця ХІХ ст. були білого кольору, пізніше — жовтого. Свити й кожухи оздоблювались вишивкою та аплікацією.

У негоду на свиту чи кожух одягали плащоподібний одяг із грубого домотканого сукна — кирею, що мала відлогу (бородицю, кобку). В деяких місцевостях кирея навіть заміняла свиту, а тому й називалася свитою. Верхній одяг чоловіки підперезували тканим або плетеним шерстяним, шовковим, бавовняним поясом.

Волосся на голові підрізували під макітру. Бороди відпускали тільки літні чоловіки. Стрижка під макітру витіснила в ХІХ ст. інші її види, зокрема бриття голови із залишенням оселедця, поширене у XV—XVIII ст. На голову влітку вдягали солом'яні брилі, взимку — смушкові або хутряні шапки циліндричної форми із сферичним або плоским дном. На ноги бідніше селянство одягало постоли — стягнуті шматки сиром'ятної шкіри, а на Полтавщині — плетені з лика личаки. Заможніше населення носило черевики, чоботи.

Жіночий народний одяг Наддніпрянщини складався з сорочки, запаски, дерги або плахти, корсетки, свити або юпки, кожуха. Найбільше розповсюдження мала сорочка з суцільнокроєним рукавом, пришитим до станка по основі тканини. Вона була відома й іншим східним слов'янам. Другий тип сорочок — з прямими плечовими вставками (полики, або уставки), що пришивались до станка по основі або пітканню,— був характерний для Полтавщини. На Правобережжі сорочки мали виложистий або стоячий комір, а також широкі чохли. На Київщині сорочки шились коротшими, ніж в інших місцевостях, довжина їх сягала колін. Жіночі сорочки по рукавах, поликах, коміру, нагрудній частині й по подолу вишивались льняною білосірою ниткою (Лівобережжя) або червоною та чорною заполоччю (Правобережжя). На Полтавщині комірчик, краї рукавів І

1 2 3 4 5 6