"Украинский вопрос" в международной политике в годы второй мировой войны

намагалися вплинути на уряд Угорщини стосовно надання Закарпатській Україні автономного статусу.

У свою чергу, поновлюючи контакти з німецькими інстанціями, лідери ОУН зробили нову спробу пристосувати політику Третього Рейху до інтересів своїх визвольних змагань. Аналізуючи таку позицію оунівців, дослідник українського націоналізму Д. Армстронг писав: "Усі, хто мріяв про незалежну соборну Україну, розуміли, що вона може постати тільки із серії катастрофічних змін у Східній Європі. Єдине, що могло б викликати такі перетворення, була велика війна". Тому ініціатор такої війни - Німеччина ставала природним союзником ОУН.

Мотивування такого швидкою відходу від позиції негативізму стосовно гітлерівців, спричиненої їх відмовою підтримати українську державність на Закарпатті, було простим. Зрештою, розмірковували провідники ОУН, Закарпатська Україна була лише маленькою частиною української території, і не треба на прикладі ставлення до неї судити про справжню позицію Німеччини в українській проблемі загалом.

Німецькі відомства почали жваво цікавитись українськими кадрами, збирали їх у спеціально відведених місцях. Окрім членів ОУН, що проживали на території рейху, нацистські спецслу-жби звернули увагу на частину вояків Карпатської Січі, які втекли із Закарпаття або опинилися в угорському полоні. їх звільнили, перевезли до Німеччини і розмістили в спеціальних таборах, де вони проходили військову підготовку.

Наприкінці 1938 р. представники відомства адмірала В. Ка-наріса зважились на формування Українського леґіону, вишкіль-но-збірний центр якого розташувався в австрійській місцевості Зауберсдорф. За спогадами члена ОУН В. Крохмалюка, серед його особового складу переважали колишні стрільці Карпатської Січі й оунівці, котрі проживали в еміграції у Німеччині чи перейшли на її територію з Польщі до вересня 1939 р.

У Зауберсдорфі відбувалося початкове військове навчання, звідки його слухачів маленькими групами переправляли на подальше вдосконалення, здебільшого до Німеччини. Вишкіл Українського легіону, офіційна назва якого - "Військові відділи націоналістів" (ВВН), здійснювався у суворій таємниці

Бійці зобов'язувалися приховувати свою національність, вдавалися до псевдонімів, називали себе німецькими іменами. Легіон складався з двох куренів і налічував 600 осіб. Командиром з української сторони було призначено колишнього члена УВО, оунівця, полковника Р. Сушка. Закономірно виникає запитання: що ж замишляла фашистська верхівка? Як засвідчують факти, вона обмірковувала найвагоміші докази політично-пропагандистської підготовки нападу на Польщу. Великого значення нацисти надавали виправданню агресії та внутрішньополітичному підривові Польської держави.

Блискавичність і "обґрунтованість" воєнної кампанії, на думку гітлерівців, дадуть змогу поставити західні держави перед реальним фактом. До того ж, ідеальним вони вважали такий варіант, коли конфлікт із Польщею не буде відверто викликаний Німеччиною. Саме ці міркування і спричинили посилений інтерес німців до "української карти". Це підтверджує і довірча розмова відповідального працівника Міністерства закордонних справ Німеччини П. Клейста з німецьким журналістом 2 травня 1930 р. Йшлося про, те, щоб зусиллями українських угруповань підготувати масовий виступ проти польських властей. "Не треба піддавати спеціальній обробці українські керівні кола, - наголошував П. Клейст, - бо останні події (мається на увазі передача німцями Закарпаття Угорщині. - Авт. ) аж ніяк не похитнули їх відданості Берлінові. Здійснивши таку підготовку, ми змогли б потім дати Польській Україні сигнал до повстання. Із Словаччини та Карпатської України ми направили б одразу великі партії зброї та боєприпасів, а також

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы