Украинская историческая наука: организационная структура и международные контакты

Українська історична наука: організаційна структура і міжнародні контакти

На зламі століть людство активно намагається осмислити подоланий шлях, оцінити зайняті рубежі й заглянути в майбутнє. Очевидно, саме з інтенсивністю і глибиною подібних спроб пов'язане гостре усвідомлення кризових явищ в різних проявах суспільного життя. Подвійне наванта­ження в даній ситуації відчувають історики, філософи, соціологи, еконо­місти, оскільки вони вирішують не лише суто наукові, фундаментальні питання, але й виконують соціальний запит громадськості та держави, на­креслюючи на підставі досвіду минулого і сучасного орієнтири на далеку і близьку перспективу.

У 60-ті pp. в Радянському Союзі в середовищі наукової еліти відбува­лася дискусія між "фізиками і ліриками", об'єктом якої стала альтернати­ва вибору між технократичною і гуманітарною орієнтацією. На фоні сьо­годення, коли мова йде про виживання української науки, та полеміка здається просто інтелектуальною грою, дозволеною владою, аби дати ви­хід енергії науковців. У наш час навіть високорозвинуті країни вибірково субсидують різні напрями фундаментальних досліджень. В Україні ж де­кому здається, що на підтримку заслуговують лише ті сфери наукових роз­робок, які мають безпосередній вихід на економічний результат. При цьо­му зовсім ігнорується або відводиться на другий план той факт, що без стимуляції гуманітарної сфери суто прикладні галузі знань не дадуть очікуваного ефекту. З гуманітарними науками пов'язане формування сис­теми цінностей, орієнтирів та потреб, сталість інтересів суспільства, мо­рально-правовий клімат у державі. На відміну від прикладних наукових дисциплін, роль гуманітарних в організації життєдіяльності людської спільноти менш помітна

Це пов'язано з особливостями оцінки результа­тів наукової праці, механізму реалізації' гуманітарних ідей, дія якого зале­жить від традицій, національної психології, існуючого політичного й со­ціально-економічного устрою. Необхідність посиленої уваги до гуманітар­них знань диктується також певними їх особливостями. До них, зокрема, слід віднести описовий характер наукової продукції', що вимагає більших видавничих затрат, відсутність потреби у дорогому устаткуванні й облад­нанні. Оскільки в гуманітарному циклі більш розмита межа між фунда­ментальними й прикладними дослідженнями, це істотно впливає на його статус у державі. Разом з тим гуманітарні дослідження мають значно мас-штабніїпе суспільне відлуння в порівнянні з природничими і точними на­уковими пошуками.

З огляду на сказане, ми хотіли б зупинитися не лише на суто наукових проблемах, але й на тих, що мають опосередкований вплив на гуманітарні науки, й історію в тому числі.

Ліквідація тоталітарних режимів у центрально- та східноєвропейських країнах, розпад СРСР поставили гуманітаріїв цих держав перед необхід­ністю переосмислення свого місця в суспільстві, своїх творчих здобутків, вироблення наукової стратегії на майбутнє. При цьому суспільствознавці посткомуністичних країн опинилися в більш складному становищі, ніж їхні колеги в країнах буржуазної демократії. "Залізна завіса", яка усклад­нювала науковий обмін, тиск партійної цензури, репресії щодо науковців на кілька десятиліть загальмували природний, не обмежений державним втручанням пошук нових форм дослідницької роботи, вдосконалення ме­тодології, генерування новітніх ідей. Тому західна історіографія й філосо­фія осмислюють кризові явища не в своєму науковому середовищі, а в су­спільстві, в той час як спеціалісти різних галузей суспільствознавства на посткомуністичному просторі працюють на "два фронти": долають бага­торічні "завали" і очищають "авгієві стайні" від ідеологізованих нашару­вань, а також намагаються осмислити процеси, які відбуваються в їх краї­нах протягом останнього десятиріччя.

Найбільш помітні кроки в цьому напрямку

1 2 3 4 5 6