Украинская историческая наука: организационная структура и международные контакты

роблять вчені Польщі та Росії, де полеміка з приводу стану і завдань сучасних суспільних наук на­була загальнодержавних масштабів. Ще в 1994 р. у Російській Федерації в рамках реформування науково-технічної сфери було створено Російський гуманітарний науковий фонд (РГНФ). Базуючись на державному фінан­суванні, ця державна інституція до лютого 1998 р. прийняла на експертизу 13300 наукових проектів. Понад 4700 з них було відібрано в ході конкурсів та профінансовано. Гранти фонду одержали близько 20 тис. вчених з більш як півтисячі наукових організацій 68 регіонів Росії.

РГНФ проводить два спільні конкурси з іноземними науковими уста­новами, що дає додаткові фінансові надходження.

Одним з важливих напрямів роботи фонду є фінансування підтримки інформаційних систем та розвитку наукових телекомунікацій. Тим самим РГНФ включився у здійснення реформи робочих місць вчених-гуманіта-ріїв, у подолання інформаційної ізоляції російської гуманітарної науки, розвиток електронної форми публікації наукових результатів.

Дослідницькі гранти фондів дали можливість здійснити систематиза­цію, обробку, аналіз великих блоків архівних документів радянського періоду, що принципово важливі для об'єктивної оцінки новітньої історії Росії, але до недавнього часу залишалися закритими для дослідників.

Діяльність наших російських колег в напрямі пошуку нових організа­ційних форм забезпечення умов діяльності гуманітарних наук вимагає уважного ознайомлення, а якщо цей досвід виявиться корисним, то і за­позичення. Російські вчені активно працюють також над виробленням нових теоретико-методологічних засад. У 1995 р. в Російській Федерації вийшов № 1 "Исторических записок", в якому вміщені статті провідних російських істориків, об'єднані прагненням знайти вихід з ситуації, в якій опинилася наука в кінці XX ст.

За словами професора М. Емара, радянська історична наука постійно вводила людей в оману, поступово вгрузаючи в трясовину власної непо­слідовності та спроб мімікрії під режим. Кризу науки М

Емар пов'язує з кількома проявами. По-перше, радянська історіографія орієнтувалася на прогрес як мету розвитку цивілізації, змушуючи себе вивчати сучасне че­рез минуле. Тому вона виявилася безпорадною в розумінні таких явищ сьогодення, як націоналізм, расизм, нетерпимість у різноманітних про-

явах, тероризм. По-друге, цілком визріла необхідність внутрідисциплінар-них змін у самій науці. Це стосується в першу чергу оновлення її змісту та корінного перегляду методологічних засад. Внаслідок того, що звичні тео­ретичні побудови стосовно соціально-економічних систем не витримали випробування часом (соціалізм, система державного планування, соціаль­на модель американського зразка), і, навпаки, з'явилися нові життєздатні утворення, які теоретично не моделювалися (незалежні держави на пост­радянському просторі, "Шангенський простір" і т. п. ), історична наука втратила кілька стратегічних позицій, з яких пояснювалася суть і напрями цивілізаційного поступу. Істотно змінилися також погляди на історичне джерело, а також звичне розмежування між різними дисциплінами та за­стосовуваною ними методологією.

Член-кореспондент Російської Академії наук А. О. Чубар'ян вважає запорукою успіху синтез методів різних наукових дисциплін, нові орієнта­ції та підходи. Головна особливість XX ст. , на його думку, полягає в дихо­томії, наявності полярних процесів і тенденцій при зростанні єдності світу. До числа таких дихотомій він відносить зіткнення націоналізму й ін­тернаціоналізму, існування в суспільстві сил дроблення і консолідації', протистояння тоталітаризму і демократії, капіталізму і соціалізму.

Теоретичну розгубленість російської історичної науки констатував професор А. Я. Гуревич у статті "Історична наука і наукова міфотворчість (критичні замітки)".

1 2 3 4 5 6