Украинская историческая наука: организационная структура и международные контакты

зауважити, що навіть зрі­лим професіоналам не завадять компетентні поради і рекомендації колег.

Звернемося до такого продукту наукової творчості, як дисертаційні дослідження. Серед дисертацій, що захищалися, наприклад, в Інституті іс­торії України НАН України протягом останнього десятиріччя, за окреми­ми винятками, немає таких, які присвячувалися б проблемам методоло­гічного, концептуального пошуку, термінологічно-категоріальним питан­ням. Лише окремі дослідники (скажімо, д. і. н. В. М. Ткаченко, до праць якого ми ще повернемось) час від часу роблять спроби вирватися з поля дії інерції, створити праці, що дають наскрізний аналіз історичного буття України, або ж пропонують авангардні, проривні методологічні новації у вивченні традиційних проблем.

Фрагменти багатьох дисертацій, присвячені методологічним засадам дослідження, рясніють словосполученнями, значення яких інколи важко поєднати, а то і зрозуміти. Здебільшого пошуковці сором'язливо обмов­ляються про принципи "історизму, об'єктивності, структурно-хроноло­гічного, конкретно-історичного" підходів, причому формулюються вони вже після написання тексту дисертації. Мало хто з нинішніх молодих до­слідників чітко усвідомлює, в якій методологічній ніші він працює. Біль­шість дисертантів як ключові поняття наводять чимало таких, що несуть спотворене змістове навантаження і не відображають досліджуваних явищ і подій у всій їх багатоманітності й складності. Інколи має місце підміна понять, викликана їх невірним розумінням або неправильною інтерпрета­цією. Слід констатувати ще одну рису, притаманну багатьом дисертацій­ним працям: у них еклектично поєднуються застарілі поняття й модні неологізми

Здебільшого пріоритет віддається фактам, а їх концептуальне осмислення відходить на другий план.

Вказані риси характеризують і решту жанрів наукової продукції. Ко­ріння вказаних явищ сягає в систему освіти. Сьогодні учні середньої шко­ли позбавлені можливості знайомитися з основами хоча б кількох гума-

нітарних наук (соціології, політекономії, політології тощо). В радянські часи дану функцію виконувало "суспільствознавство". Можливо, комусь здається, що його викладання приносило більше шкоди, аніж користі, але вдумливий і мислячий вчитель міг забезпечити учням певний мінімум знань про механізми функціонування людського суспільства і держави, дати запас понять і категорій, якими вони мали користуватися на майбут­ніх освітніх щаблях. "Виплеснувши з водою дитину", ми не змогли нічого запропонувати середній школі. До того ж, ускладнилося викладання істо­рії, оскільки учні не мають елементарного базового термінологічного за­пасу, а програмою не передбачений додатковий час на його вироблення.

Своїми особливостями відзначається ситуація у вузах. Лише одиниці з них займаються цілеспрямованою підготовкою майбутніх дослідників. Більшість колишніх студентів приходить у науку без спеціальної, вузько­фахової підготовки. Та й звідки їй взятися, якщо на більшості історичних факультетів хіба що такі предмети, як археологія та допоміжні історичні дисципліни, знайомлять студентів з найпростішими дослідницькими опе­раціями? Епізодичні походи в музеї, архівосховища, відділи стародруків у бібліотеках здебільшого мають екскурсійно-ознайомлювальний характер.

Діяльність студентських наукових товариств як колись, так і тепер ду­же часто орієнтується на кінцевий результат — студентські наукові конфе­ренції, де оприлюднюється незріла компілятивна продукція реферативно­го характеру. Відверто слід визнати, що справжньою школою наукової майстерності СНТ не стали, хоча слід віддати належне тим поодиноким викладачам, спілкування з якими стає для студентів першим щаблем на шляху формування особистості науковця.

У переважній більшості випускники вузів недостатньо знають інозем­ні мови, не володіють елементарним інструментарієм історичного пошу­ку, накопичення, систематизації та обробки фактологічного матеріалу, його теоретичного осмислення й узагальнення, не

1 2 3 4 5 6