Украинская историческая наука: организационная структура и международные контакты

мають достатнього рів­ня ерудиції. Навіть те, з чим студент працював щодня протягом пере­бування у вузі, - книга — як історичне джерело сприймається ним надто примітивно. Годі вже й казати про інші види історичних джерел, робота з якими вимагає спеціальних навичок і вмінь. От і доводиться надолужу­вати прогаяне вже в аспірантурі, в ході підготовки дисертаційного до­слідження.

Після набуття Україною незалежності стали більш доступними архівні джерела, зник тиск з боку партійно-ідеологічної цензури. Це викликало тематичний сплеск, постановку нових проблем та спроб їх незаангажо-ваного вирішення. Разом з тим, з'явився крен у бік націоцентристських побудов, які можна сприймати як хворобу зростання і природну реакцію на десятиріччя дискримінації' національної тематики. Період "первісного нагромадження" емпіричних знань у вітчизняній історіографії дещо затяг­нувся. Історики в переважаючій більшості не наважуються переступити межі конкретно-історичних досліджень, полишаючи царину історіософ­ського осягнення історії людства філософам, соціологам, етнографам, економістам. Це надзвичайно збіднює палітру наукового пошуку, наперед програмує передбачувані результати, звужує евристичний потенціал істо­ричної науки.

В Інституті філософії' ПАН України вже кілька років здійснюється до­слідження планової теми "Тенденції розвитку сучасної методології нау­ки". Спеціалісти, залучені до її виконання, розробляють систему засобів формального та змістовного опису предметних галузей методологічних дисциплін, що інтенсивно розвиваються. Здійснюється широке вивчення сучасних методик природничих, соціальних та гуманітарних наук у діапа-

зоні від формального та структурного підходів до змістовних засобів моде­льного, архетипного, герменевтичного і феноменологічного аналізу; роз­ширення і збагачення поняття методу через узагальнення практичного до­свіду наукового програмування, проектування, конструювання та реаліза­ції великих наукових і соціальних проектів. Мусимо визнати, що історики комплексно подібну тематику не розробляють.

Поява багатьох наукоподібних праць, перетворення історіографії на різновид елітарної публіцистики підмивають підмурки фундаментальних досліджень, які залишаються такими доти, доки є відстороненими від по­літичної кон'юнктури і соціального замовлення, зберігають і збагачують оригінальний методологічний інструментарій та понятійний апарат

Слід усе ж мати на увазі, що криза охопила всі етапи історичних до­сліджень, а не лише їх останню фазу, пов'язану з концептуальним оформ­ленням їх результатів і теоретичних узагальнень. Тому необхідно сказати кілька слів про джерелознавчий аспект проблеми.

Серйозний історик, на який би рівень абстрагувань і наукових спеку­ляцій він не підіймався, ніколи не стане ігнорувати роль фактичного фун­даменту своїх пошуків. Тому для нього завжди актуальним залишається питання достовірності джерел, можливостей пошуку, накопичення та об­робки даних.

Радянські науковці закидали своїм західним опонентам нездатність створити єдину систему методів наукової критики джерел, в той час як марксистська методологія обробки і вивчення джерельних масивів вважа­лася безгрішною та ефективною.

Сьогодні немає сенсу говорити про те, що кожна джерелознавча шко­ла має право на існування. Тепер вже не відмітають твердження Ш. Лангу-ла і Ш. Сеньобоса, які відстоювали інтуїтивне проникнення в сутність джерела, в його "буття". Раціональне зерно уважний дослідник знайде і в суб'єктивістській концепції, сповідуваній А. І. Марру, Р. Коллінгвудом, Е. Дарделем, П. Рікером, згідно з якою можливість досягнення об'єктив­ного пізнання минулого засобами історичної науки ставиться під сумнів.

Особливо плідними нетрадиційні методології виявилися у процесі ро­боти над строго індивідуальними, специфічними джерелами, до яких важко, а іноді й зовсім неможливо, підібрати ключі з загальноприйнятого

1 2 3 4 5 6