Украинский литературный язык начального периода и формирования ее на народно-разговорной речи
Довга низка наших письменників і вчених пише власне цією вичищеною з народних нових елементів славенороською мовою "високого стилю": Іван Максимович († 1715), Степан Яворенко-Яворський (1658-1722), Гавриїл Бужинський († 1731), Феофан Прокопович (1681-1736), Варлаам Лащевський († 1774), Георгій Кониський (1718-1795) і багато інших.
Цією ж мовою пише й наш філософ, вихованець Київської академії Григорій Сковорода (1722-1794). Мова його для свого часу була звичайною літературною українською мовою, в якій на славенороськім фоні таки багатенько й живих народних елементів; це та звичайна мова, що поволі ставала в нас мовою науковою, в тому й богословською, плеканою в Київській академії.
Перший біограф Сковороди, його учень Михайло Ковалинський (1757-1807), свідчив про свого вчителя: "Коли Сковорода писав для свого краю, то й уживав деколи української мови та правопису, вживаного в українській вимові. Він завжди любив свою рідну ("прирожденну") мову". Такою ж мовою, але ще чистішою від живих елементів, писав і одноліток Сковородин, полтавець, славний ідеолог українського аскетизму Паісій Величковський (1722-1794), якого твори знайшли велике захоплення в Росії, але в більшості ще й досі не видані й переховуються в Нямецькому монастирі в Румунії.
Тією ж мовою писана й славна патріотична "Історія Русів" (десь по 1769-му році) невідомого автора, але вже з сильнішим впливом мови російської.
Взагалі треба підкреслити, що в творенні славеноруської літературної мови Київська академія грала в цілій Україні першу роль
Згадаю тут ще про одну велику зміну на початку XVIII століття, зміну нашої стародавньої кирилівської азбуки на т. зв. гражданку. Книги церковні й світські на Сході слов’янства — в Росії, в Україні й у Білорусі — писалися уставним або півуставним письмом аж до початку XVIII віку; так само й у друках XV—XVII віків панувало кирилицьке півуставне письмо. Так було аж до часу Петра І, який, за час свого побуту за кордоном, вирішив змінити кирилицю на нове письмо, одного крою з грецьким прописним письмом або з латинкою. У цій справі правою рукою був Петрові І Ілля Копієвич, здається, галичанин з походження (його звуть звичайно поляком), що заклав був в Амстердамі свою друкарню й друкував російські книжки письмом, значно відміннішим від звичайної кирилиці. Петро І наказав нарешті Копієвичу відлити в Амстердамі нового шрифта, якого й привезено