Украинское информационное пространство

бути об’єктивними: сьогодні держава не має змоги підтримати фінансово понад 11 тисяч періодичних видань, які зареєстровані в Україні. Та мізерна допомога, що надається згідно з діючим Державним бюджетом на 2001 рік, адресується виданням для дітей. Як засвідчує статистика, серед засновників найчастіше реєструють видання: комерційні структури - 58 відсотків, науково-дослідні установи - 11, громадські організації, об’єднання - 9 відсотків, навчальні заклади - 6,3 відсотка.

Слід також відмітити, що сьогодні в Україні 80 відсотків газет є приватними, і майже все вони не користуються інформацією Національного інформагентства, віддаючи перевагу альтернативним джерелам із-за чого, знову ж так страждає українське інформаційне поле.

Предметом дискусій і суперечок була й залишається ситуація в телерадіопросторі України. Вона складна, але тут вже чимало зроблено, аби електронні засоби масової інформації займали і надалі домінуючу позицію. На жаль, переважна більшість недержавних телерадіоструктур, почасти і державних, не дотримуються вимог статті 9-ої Закону України “Про телебачення і радіомовлення” в частині мовлення, в якій чітко зазначено: “Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою”.

Не можна не сказати і те, що поряд із зареєстрованими телерадіоорганізаціями працюють незареєстровані кабельні мережі, які без ліцензії транслюють програми практично всіх телекомпаній Російської Федерації та окремі програми інших держав.

Слід визначити проблему модернізації матеріально-технічної бази. Розглянути проблему мережі Інтернет, яка зазнала сьогодні бурхливого розвитку і на виконання вже зазначуваного Указу Президента “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі” [8] розробляється державна програма розвитку Інтернету в Україні. [9]

Чи є виходи з такої ситуації? В дзеркалі думок респондентів (Додаток К), стратегія упорядкування українського інформаційного простору та прискорення темпів просування в напрямку інформаційної цивілізації виглядає так, що переважна більшість робить ставку на входженні України в єдиний інформаційний простір з Росією – 57 %; досить значна частка просто розводили руками – 18%; за прохання допомоги у Заходу взагалі-то виступили 25% респондентів, але з них 15% – за наукову, технічну та ін. не грошову допомогу і тільки 10% – запропонували брати зовнішні кредити (у країн Заходу), але тільки грошима.

Таким чином, зрозуміло, тільки завдяки співпраці держави та громадськості, державних коштів та інформаційних ресурсів та приватних інформаційних систем, що входять до українського інформаційного простору можливо досягти тих необхідних умов праці у сфері суспільних інформаційних комунікацій, що сьогодні є актуальними і надзвичайно важливими.

Література

1. Соловьев А. И. Политология: Политическая теория, политические технологии: Учебник для студентов вузов. – М. : Аспект Пресс, 2001. – 559 с.

2. SMI. RU. Маршал Маклюэн и информационные войны. – http://www. smi. ru/2000/01/ 14/947797776

html

3. Кулицький С. Інформаційні потреби пострадянської економіки та проблеми їх задоволення. // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук. -практ. конф. / За заг. Ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – с. 267-269.

4. Вплив ЗМІ на демократизацію політичного життя України // Нова політика. – № 6. – 2001. – С. 26-29.

5. Кузнєцов С. Україна в європейському інформаційному просторі // Історичні і політологічні дослідження.

1 2 3 4 5 6

Похожие работы