Украинская Подольский костюм

Так, одяг населення Правобережної України зазна: деякого впливу польсько-литовської культури, який особливо був відчутний з переселенням польського населення на Поділля. Носіння одягу регламентувалось спеціальними законами, виданими польським урядом. Зокрема, навіть заможному міщанству не дозволялось носити шляхетський одяг; якщо ясновельможні пани носили яскравочервоні кунтуші та жупани, то дрібна шляхта — лише сірого кольору тощо. Але городяни все ж намагались хизувати своїм одягом, його матеріалом та кроєм — особливо у XIX ст. , з послабленням дискримінаційних законів щодо одягу. Інколи одяг української міщанки міг бути багатшим, ніж у польської графині.

Одяг і соціальне розшарування суспільства. Український одяг XVII—XIX ст. рельєфно розкриває складність соціальної структури суспільства. Представники різних соціальних груп (ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торгівці, згодом робітники і буржуа) відрізнялись своєрідністю вбрання. Костюм того часу був своєрідною позначкою, за якою визначалась належність людини до певної соціальної верстви.

Розкішний одяг феодалів стверджував їхнє панівне становище, підкреслював державні привілеї. Виділялося своїм вбранням і заможне козацтво, особливо старшина. Особливості в одязі мало духовенство — не лише у специфіці церковного одягу, а і в його незрівнянному багатстві, використанні золототканих привозних тканин, прикрас, дорогоцінної культової атрибутики.

Для виготовлення святкового одягу заможних верств населення використовувались високоякісні тканини — парча, оксамит, штоф — із чергуванням блискучих і матових елементів орнаменту в стилі ренесансу та барокко. Тканини прикрашались елементами стилізованого рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони

У XVII ст. розвивається золототкацьке виробництво у Бродах та інших містах Галичини. Використання орнаментованих тканин було продовженням культурних традицій Давньої Русі, які підкріплювались постійними торговельними контактами з європейськими країнами та Сходом.

Приналежністю костюма заможної козацької старшини була сорочка з тонкого полотна, вишита шовком, сріблом або золотом. Подібна за кроєм до народної, вона відрізнялась якістю тканини, оздобленням. Сорочка заправлялась У широкі сукняні, шовкові або плисові шаровари яскравого кольору. Поверх неї одягався дорогий жупан, який під-перезувався золототканим персидським або слуцьким поясом, а під час урочистих подій — шуба (ферезея), прикрашена дорогоцінною запоною. Козацька старшина носила різнокольорові сап'янові чоботи. Шапки були переважно плисові, опушені дорогим хутром та прикрашені коштовним камінням, пір'ям страуса. Шуби козацька верхівка підбивала рисячим, соболевим або лисячим хутром, оздоблювала горностаєм, золотим шнуром, галунами, дорогоцінностями.

Буденний козацький одяг складався із жупана, черкески, барвистіх шароварів, шалевого пояса, шапки-кабар-динки, вовняної бурки (вільчура).

Українська знать наслідувала польській шляхті у побуті та костюмі, намагалася підкреслити класову з нею спільність, протиставляючи себе простому людові.

Найстійкішим щодо збереження давньоруських традицій був одяг сільського населення України, хоча й він вбирав характерні риси попередніх епох і трансформував, пристосовуючи до конкретних умов, досвід інших народів.

Локальні особливості народного одягу. Характерною рисою традиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, яка відбиває розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу, створення різноманітних його форм, володіння багатьма видами і техніками опорядження та декорування одягу. В цьому розумінні український народний одяг вирізняється значною варіативністю. Найбільш помітні відмінності у народному костюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, на

1 2 3 4 5 6