Украинское правописание, его история и современное состояние

неодмінно й насамперед. Реєстр природничого словника концентрує в собі найскладніші правописні проблеми, як збільшувальне скло виявляє дискусійні моменти, суперечності, хиби, недоопрацьовані чи загалом невисвітлені питання. Брак чітко й несуперечливо сформульованих правописних норм катастрофічно гальмує роботу, а стан невизначеності, що триває вже понад десять років, ускладнює навіть прості проблеми й робить нерозв’язними трохи складніші. Про найскладніші годі й говорити: суцільний глухий кут. А по виході друком словників наш головний біль відгукнеться у головах користувачів.

Отож, чи зможе стати засобом проти нього нова редакція правопису?
 Перше, що шукаєш, розгорнувши Проект – абетка. Чи повернено знак м’якшення на його логічну останню позицію? Адже безглуздість перенесення його 1990 року на інше місце вже всім очевидна, треба просто виправити помилку. У Проекті він стоїть після «щ». Словникарі хай собі далі сперечаються, де ставити той клятий знак, і щораз переналаштовують сортувальні програми у своїх комп’ютерах. Зате маємо унікальний, вартий відзначення в книзі Г[ў]ін(н)ес(с)а винахід: правопис без абетки.

Передмова дослівно така сама, як передмова до УП-93, крім останніх двох абзаців із даними про те, хто нову редакцію готував. Не змінено навіть фразу «якщо брати до уваги графіку, то український правопис бере свій початок від кінця минулого тисячоліття» (в обох виданнях на с. 3). Якщо 1993 року таке твердження датувало початок українського правопису кінцем десятого сторіччя, то року 2003 воно спрямовує читача до нової інтерпретації, поданої в статті проф

Русанівського, де із чотирьох періодів розвитку українського правопису, що їх розглядає проф. Німчук, реальним визнано лише останній, тобто XIX–XX сторіччя. А може, автори Проекту взагалі починають історію нашого правопису від УП-93 (точніше, УП-90, бо УП-93 містить лише неістотні редакційні поправки)? Адже саме на кінець минулого тисячоліття і припадає їхня праця. Стає ще цікавіше – що ж побачимо далі?

Перший дискусійний пункт – про літеру «и» на початку слова. Без особливого подиву бачимо, що відповідне положення (§3) таке саме, як в УП-93, однак додано ще один абзац, що містить аж три (!) невизначених твердження: «и» належить писати на початку «іншомовних власних назв переважно [отже, не лише] тюркських, палеоазіатських та деяких інших [яких саме?] мовних сімей, а також у словах икати, икання і т. ін. ». Оце найстрашніше! Пропозиція Проекту багатьом мовцям і мовознавцям видавалася незвичною й непотрібною, проте вона містила легкозрозуміле правило без жодних і т. ін. Проект, натомість, додав ще одну проблему: чи не підпадає під оце і т. ін. , зокрема, прикметник і[и]растовий (yrast)? Звичайно, це вузькофаховий термін, що ніколи не потрапить до орф[т]ографічних словників (і, зрештою, не треба), мовознавці не повинні ним перейматися, але саме тому словник термінологічний має зорієнтувати науковця, як його правильно писати.

 Пункт про правопис складних слів у Проекті йде точнісінько за УП-93, за винятком кількох загальних зауваг, проте ось доповнення: до прикладів складних слів, що дістають м’якого знака перед о, цілком переписаних з УП-93 (верхньодніпровський, середньовіччя тощо), бачимо одне нове: меншовартісний. Де тут м’якшення? До чого воно тут? Може, це слово так муляє авторам Проекту, що змучена підсвідомість прагне витіснити його будь-куди, хай і недоречно? А може, й весь

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10