Универсально-культурное содержание эпических мифопоэтических текстов

представлено виключно в контамінації з агресивним кодом і перш за все – на рівні предметно-практичного світовідношення як в інституціалізованому вигляді (інститут шлюбу як цінність), так і в дошлюбних та позашлюбних відносинах.

Інформаційний код в межах антитези “правдиве – хибне знання” теж підпорядковано загальній мортально-агресивній тематиці. Адже саме помилкове знання про відступ ахейців обумовило нищівну поразку троянців. Інформаційно кодованим в межах конвенціональної комунікації є договір між Афродітою та Парісом, а також між Менелаєм та Агамемноном, що дали клятву помсти за ображеного чоловіка Єлени. За згодою із Зевсом Атена встановлює мир між Одіссеєм та родичами вбитих залицяльників. Інформаційно кодованими можуть вважатися і численні перестороги, віщування та пророцтва щодо майбутнього перебігу подій (про обов’язкову участь у боях Філоктета та використання зброї Геракла тощо). У деяких випадках запобігання здійсненню пророцтва (табуйований інформаційний код) визначає його контамінацію з агресивним кодуванням мортальності. Наприклад, для того, щоб не виповнилося пророцтво про те, що саме сину Гектора Астіанакту доведеться відбудувати Трою, Одіссей (або Неоптолем) скинули його міського муру.

Агресивно-мортальний мотив виразно представлено також і на обрядово-ритуальному рівні світовідношення. Задля спасіння своїх людей та забезпечення успіху під час повторного вирушення до Трої Агамемнон приносить у жертву свою доньку Іфігенію. Подолання можливої смерті багатьох у даному випадку здійснюється через реальне вмертвіння однієї людини. Спасіння від смерті через смерть становить, таким чином, ще один важливий момент впливу агресивно-мортального комплексу на весь зміст міфу, хоча вже в зв’язку з іншою КГП – безсмертя у її редуцьованому варіанті (виживання у небезпеці).

Культурна універсалія безсмертя органічно притаманна усій системі поглядів давніх греків, які земну смерть не вважали за остаточне припинення існування, хоча уявлення про потойбічний світ вони мали не таке вже й оптимістичне

Той, хто загинув на війні, здатен з’являтися живим у вигляді тіні, примари тощо. Смерть спіткала Ахіллеса у храмі Аполлона, куди він увійшов, щоб взяти шлюб з дочкою Пріама Поліксеною. Саме його тінь наказала Неоптолему принести в жертву свою колишню кохану. На честь героя Патрокла, що загинув. у бою, під час поховальних ігор приносять у жертву дванадцятьох троянських юнаків. У жертву приносять також усіх чужинців, що приходили в храм Артеміди, де жрицею була врятована цією богинею Іфігенія.

З сказаного видно, що мотив порятунку, який, за думкою Б. Парахонського є домінуючим у багатьох творах світової культури, в “Іліаді” представлено у вигляді “подвійного заперечення” – смерть долається через смерть, порятунок (виживання) одних відбувається за рахунок загибелі інших. Саме так виглядає суть подій Троянської війни, якщо їх окинути загальним поглядом. Виживання, перемога ахейців уможливлюється внаслідок загибелі, поразки троянців. Разом з цим ми не можемо не побачити функціонування вітальної КГП, оскільки врешті решт саме виживання через пригоди, долання небезпеки, відведення смертельної загрози підкорене ідеї ствердження життя та його фундаментальних (давньогрецьких, історично визначених) цінностей. Щоправда, є в творі і приклади порятунку від смерті без напруги сил та боротьби, як це сталося з Енеєм та його товаришами, яким боги доручили відновити славу Іліона.

Дещо інакше представлені КГП та світоглядні коди в “Одіссеї”. Безперечною ознакою обох творів є домінування