Универсально-культурное содержание эпических мифопоэтических текстов

сюжетними ходами, пов’язаними з поверненням героїні до старого статусу. Внаслідок цього її помирання у “низькому” соціальному статусі веде до певного “відродження” в цьому ж статусі. Формула тоді набуває такого вигляду: 1) життя (представниці нижчої верстви); 2) смерть-перетворення (як представниці нижчої верстви); 3) відродження і нове життя на балу (як представниці вищої верстви); 4) смерть після залишення балу (як представниці вищої верстви); 5) відродження (як представниці нижчої верстви) через повернення до старого життя Попелюшки; 6) остаточна смерть (як представниці нижчої верстви) після зустрічі з принцом; 7) остаточне відродження після заміжжя (як представниці вищої верстви).

Аналогічні специфікації універсальної формули ми бачимо у прикладі, що його наводить Б. Парахонський, звертаючись до роману В. Гюґо “Людина, яка сміється”. Знайдена пляшка з повідомленням визначає “помирання” парубка у якості представника нижчих верств суспільства та піднесення його до найвищих щаблів суспільної ієрархії в силу того, що документ з пляшки свідчив про його високе походження. Нове (соціальне) народження героя змінюється його соціальною смертю, оскільки несприйняття виступу юнака в палаті лордів пануючою верхівкою суспільства веде до того, що його починають вважати божевільним і витісняють у маргінальну соціальну зону. Аналогічним чином, не “в чистому вигляді”, реалізовано універсальну формулу і в іншому творі, що його згадує автор, сама назва якого -- “Живий труп” поєднує, тобто, зводить у часі за звичайних обставин розведені протилежності життя та смерті. Удавана смерть героя змінюється у ході розгортання сюжету його реальним життям (воскресінням), за чим наступає його реальна смерть. Одначе не дивлячись на сюжетні деформації вихідної універсальної формули, ми все ж таки здатні виявити як самі її елементи (життя, смерть та нове народження до життя), так і певну впорядкованість їх зв’язку між собою

З огляду на такі дещо заплутані сюжетні ходи тим більш вагомішим за своїм значенням є визнання дослідниками того факту, що попри всі “розмиви” “плаваючої” базисної структури тексту нею все ж таки визнаються категорії граничних підставин. Визнання неочевидності цієї структури надає її пошукам дійсно піонерського характеру. Одним з напрямків подальшого розвитку нашої концепції, яка полягає у твердженні про структуроутворюючу функцію КГП щодо всіх без виключення текстів культури, є окреслення впливів на конструкцію загальної світоглядної формули тих чи інших типів світовідношення. Мова йде про визначення впливу на реалізацію формули як різних рівнів світовідношення (предметно-практичного, практично-духовного, теоретичного тощо), так і окремих типів культурних форм в межах одного з цих рівнів. Зокрема, на рівні предметно-практичного світовідношення реалізація основної культурно-світоглядної формули в межах землеробської культури має значні відмінності від реалізації її у межах пастушої або скотарської культур.

Для кращого зрозуміння цих відмінностей звернемося до праці В. Сильвестрова (3, с. 98), який, цілком слушно розуміючи культуру як культивування певного матеріалу за певним зразком, спеціально звертав увагу на комунікації, котрі утворюються внаслідок цього культивування. Він вважав, що процес спілкування суб’єктів культури веде до створення в їх свідомості певних ідеальних образів, на які вони орієнтуються. Збіг цих образів уможливлює їх спілкування, бо ті спільні елементи в ідеальних уявленнях, що відтворює кожен із суб’єктів комунікації, в процесі контактування формують спільне смислове поле. Це поле складається з відповідних культурних текстів, яких цей

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>