Универсально-культурное содержание эпических мифопоэтических текстов

автор називав “підставовими”. З самого початку виникнення людства такими текстами були, за його думкою, не сакральні езотеричні тексти, а епічні поеми та релігійно-філософські вчення.

Творцями епічних творів виступали рухливі войовничі кочові племена, які були в певному смислі протилежними щодо консервативних річкових землеробських культур. Це протиставлення землеробського та войовничо-авантюрного типу самоусвідомлення представників давніх культур знайшло прояв у антитезуванні жіночого та чоловічого начал. У міфопоетичних творах давньогрецької свідомості ці риси були приписані відповідно троянцям та ахейцям. Перші становили єдину родову цілісність, що уособлює в собі жінка. Другі, як правило, представлені героями, рисами яких є мужність, переможність, могутність. У річищі антитезування землеробської та войовничої парадигм відбувалося, за думкою В. Сильвестрова, цікаве явище трансформації традиційного аграрного міфу про помираюче та воскресле божество в епічні форми опису авантюрного життя воїна-героя. Одним з таких героїв був Одіссей – не тільки людська, але й божественна жертва, людське втілення помираючого та воскреслого божества.

Стосовно нашої теми дослідження важливим моментом у наведених міркуваннях є встановлення певних відмінностей базисної універсальної формули “життя – смерть – воскресіння” в різних типах культур

Проте відмінність тут передбачає і певну спільність, якою є саме ця інваріантна формула світовідношення. Важливо зауважити, що її витоки, навіть у землеробських культурах, йдуть зовсім не до циклів засинання та пробудження природи, які нібито відобразились у культурно-світоглядних конструкціях. Джерелами цієї формули, яку було генералізовано і таким чином перенесено на весь сакральний та земний світ, виступають життєві цикли самої людини. Підтвердженням цьому служать факти наявності універсальної формули в світоглядних структурах народів, де немає сезонних циклів і де панує вічне літо, та у мисливських народів в їх уявленнях про “помираючого та воскреслого звіря”. Аналогічні висновки можна зробити і по відношенню до скотарських народів, які втілили універсальну культурну формулу в нові драматичні колізії. Схема “життя – смерть – воскресіння” тут пов’язується вже не з природними циклами в межах рослинної семантики як об’єктивного аналога стадій людського життя, а з циклами авантюрних пригод героя. Рослинне (аліментарне) кодування змінилося тут агресивним кодом, коли фази життя, загибелі та відновлення усвідомлювалися як стадії наростання смертельної небезпеки, боротьби проти неї та перемоги над нею. Втілення небезпеки могло бути ситуативним (герой у пастці, у небезпечному місці, зраджений, покинутий, обманутий тощо) або персоніфікованим (загроза йшла від богів та напівбогів, титанів, ворогів-суперників, чудовиськ, міфічних створінь на кшталт Сирени чи Кіклопа, природних катаклізмів тощо), мотивованим або немотивованим (герой виборював свою гідність, прагнув повернути викрадену дружину, просто мстився або розважався силою) Але у будь-якому випадку загальна культурно-універсальна схема в епічній оповіді зберігалася.

Саме цим вкрай широким розповсюдженням героїчних сюжетів за умови розгляду їх разом з усім масивом міфопоетичних текстів та інтуїтивним розумінням тієї обставини, що в цих сюжетах є наявним деякий спільний “стрижневий” компонент, можна пояснити наполегливий пошук багатьма дослідниками деякої спільної для всіх міфологічних сюжетів схеми, котрий, одначе, майже ніколи у них не мав достатньої концептуалізації і не виходив за межі конкретики. Як правило, ця універсальна схема прив'язувалася до якогось конкретного образу чи сюжету, а надалі предметно виражені особливості відтворення універсальної формули в цьому її конкретному прояві переносилися на інші сфери.

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>