Университетская философия в Украине XIX - начале XX в

План

1. Становлення університетської освіти і науки.  

2. Філософія у Харківському університеті 

3. Філософські інтенції в Університеті Св. Володимира.  


1. Становлення університетської освіти і науки

Порівняно з духовно-академічною філософією, яка мала теїстично-релігійну спрямованість, інституціалізація освіти і науки, самовизначення філософії як навчальної дисципліни та академічної науки все ж таки досягають високого рівня у світських навчальних закладах – університетах і близьких до них за статусом ліцеях. Попри зовнішню залежність від владних структур та опіки церкви, вони володіли певною автономією, орієнтувалися не тільки на вивчення певних дисциплін, а й на їх розвиток. У них формувалася своя корпоративна субкультура, в якій поціновувалися передусім почуття власної гідності, патріотизму, прагнення встановити наукову істину.

Першим університетом на теренах України був Львівський університет, заснований 29 листопада 1661 року. У другій половині XVIII ст. він був зруйнований пожежею. У 1784 р. університет знову запрацював у складі чотирьох факультетів. Викладання у ньому здійснювали німецькою і латинською мовами. 1787 р. в складі Львівського університету було засновано «руський інститут» (studium ruthenum), у якому навчалися українці, які не володіли латиною, викладання велося українською мовою. На богословсько-філософському відділенні цього інституту основними навчальними дисциплінами були історія церкви, єврейська і грецька мови, біблійна герменевтика, догматичне богослов´я, моральне богослов´я, церковне право, чиста і прикладна математика, акушерство, теоретична і практична філософії. Головним його завданням була підготовка греко-римського духовенства. Значна частина професорів цього інституту не володіла українською мовою і читала свої курси польською; рада університету не вважала професорів studium ruthenum членами факультету, зневажливо ставилася до них

У 1809 р. його було закрито, а сам Львівський університет продовжував функціонувати як типовий навчальний заклад Австро-Угорської імперії.

До новостворених і реформованих навчальних закладів було запрошено іноземних професорів. Серед вихованців німецьких університетів були й карпато-русини. Так, першим професором філософії Петербурзького педагогічного інституту П. Завадовським (за рекомендацією декана богословсько-філософського факультету Львівського університету І. Орлая) було запрошено Петра Лодія (1764–1829).

Як професійний філософ П. Лодій був добре обізнаний з творами Канта, вивчав праці й інших німецьких філософів – X. Гольмана, І. Брукера, X. Вольфа, І. Шульца. У вступі до «Логічних настанов. . . » він аналізував їхні визначення філософії, протиставляючи їм власний погляд: філософія як святилище здорового розуму, надійний дороговказ до благополучного життя, освіти розуму і серця. Філософію він поділяв на теоретичну (умоглядну) – «сукупність загальних істин, якими безпосередньо утворюється розум людський у правильному обміркуванні та пізнанні речей, які зустрічаються у природі», та практичну (діяльну) – «сукупність тих істин, завдяки яким воля людини стає досконалішою і благороднішою в її нахилах та діях». Основними частинами філософії Лодій називав фізику, метафізику, антропологію, фізіономіку і педагогіку. П. Лодій дотримувався сенсуалістичних поглядів на проблему пізнання і щодо цього полемізував з Кантом, критикуючи його за скептицизм та агностицизм, розрив логічного та емпіричного, чуттєвого і раціонального, проведення принципової межі між формою і змістом, сутністю і явищем, трактування мислення як незалежного від буття. У кантівській теорії пізнання він вбачав шлях до заперечення об´єктивного існування речей, відрив чуттєвих уявлень від зовнішнього

1 2 3 4 5 6 7 8 9