Университетская философия в Украине XIX - начале XX в

що в гегелівській інтерпретації справжня єдність аналізу й синтезу неможлива, оскільки ця діалектика веде лише до їх зовнішнього поєднання, втискує весь зміст історії філософського мислення у наперед задані схеми. Проблему співвідношення філософії та релігії С. Гогоцький пояснював, виходячи із тотожності та взаємозв´язку розгляду ними своїх об´єктів, а також їх відмінностей. У релігійних творах переважають почуття й уявлення, пристосовані до загального розуміння, а філософські твори викладають у формі абстрактних начал. Там панує безпосереднє звеличення думки до перших начал усякої істини, а тут – постійний процес умовиводів. Релігійні твори ґрунтуються на вірі та одкровенні, що є опорою для життя самого розуму, тоді як філософські твори цілком присвячені дослідженням і пошукам основ зовнішнього переконання в самій натурі душевного життя і законах мислення. Будучи мислителем релігійного напряму, Гогоцький усе ж таки обстоював концепцію двох істин – віри й розуму, стверджуючи й самостійність філософії в її історичному розвитку.

С. Гогоцький також приділяв увагу проблемам теорії пізнання, соціальним питанням. У процесі пізнання філософ виділяв три етапи пізнавальної діяльності: 1) чуттєву свідомість, що керується свідченнями відчуттів; 2) діяльність уявлення, або уявляючу свідомість; 3) мислення, або мислену свідомість. Саме пізнання розглядав як процес, у якому кожний ступінь пов´язаний з іншим, процес переходу від одного етапу до наступного; істину розглядав як гармонію мислення з буттям, вічною дійсністю, а її критерієм вважав узгодженість внутрішнього життя, одухотвореного релігією. Із цих позицій критикував механічний матеріалізм за спроби звести психічні явища до простих форм руху матерії, за механічне перенесення законів одного рівня на інший, невміння пояснити механізм переходу від чуттєвого до раціонального. Заперечував атомістичну теорію; душу й дух розглядав як дві форми прояву життєвого начала Бога.

Теїстичними були й соціально-політичні погляди С. Гогоцького. Основу суспільного розвитку він вбачав у двох взаємопов´язаних моментах: рух уперед, зміна, руйнування певних сторін суспільного життя і сталість, незмінність, незнищенність

Поступ філософії в Університеті Св. Володимира, як і в інших університетах Росії, було затримано ліквідацією в 1850 р. філософських факультетів (їх відділення стали самостійними історико-філологічним і фізико-математичним факультетами) і кафедр філософії. Викладання філософії обмежувалося викладанням у світських навчальних закладах логіки і педагогіки, які читали професори з духовним званням за програмами, встановленими духовним відомством. Лише у 1860 р. було відновлено кафедри філософії в складі класичних відділень історико-філологічних факультетів. На викладання філософії відводилось дві години на тиждень упродовж року на весь університетський курс.

Професори філософії намагались підняти авторитет філософії, викликати до неї інтерес громадськості. Здійснювалося це шляхом осмислення новітніх досягнень західноєвропейської філософії, а не тільки німецької класики, впровадження нових форм навчання, видання навчальних посібників, перекладання праць зарубіжних авторів. Філософія в Університеті Св. Володимира поступово відходить від релігійно-теїстичної спрямованості. У ній формуються нові напрями: панпсихізм, синехологічний спіритуалізм, неокантіанство, репрезентовані О. Козловим, О. Гіляровим, Г. Челпановим, В. Зеньківським.

Філософські погляди українського і російського філософа Олексія Козлова (1831–1901) змінювалися в процесі його творчості, пройшовши шлях від матеріалізму і позитивізму до створення своєрідної системи панпсихізму (вчення, яке стверджує, що все існуюче має душу), а в останні роки життя – до визнання примату релігії над філософією, хоча він не сприймав російської

1 2 3 4 5 6 7 8 9