Вече - постоянный и необходимый орган государственной власти в феодальный период Киевской Руси

конструкція всієї цієї фрази: «якоже на думу, на веча сходяться». Чомусь говориться не тільки про віче, а й про думу.

Але нехай навіть буде визнано, що ця вказівка літописця е звичайне «ділове» повідомлення, а не реляція про перемогу. Проте, так чи інакше, цю фразу не можна розуміти так, як її звичайно розуміють. Ми ніби вже досить говорили про • те, що під новгородцями, киянами, смолянами треба розуміти не широку демократичну масу, а керуючу феодальну групу, правлячу верхівку як міста, так, оскільки це місто є політичним центром, і всієї землі. Як було вказано, ця правляча верхівка на чолі з князем могла з тих чи інших причин спертись на ширшу масу, зокрема на всі феодальні елементи міста (бояр, дворян та інших князівських слуг), на найбільше купецтво, але зовсім не можна ототожнювати діяння новгородців, киян та ін. з діяннями всіх жителів міста.

І літописець сам говорить про те, що мова мовиться саме про цю правлячу верхівку. Але дослідники самі не хотіли розуміти його в цьому напрямку. В тексті просто визначається, кого літописець розуміє під киянами, новгородцями та ін. Він просто, незважаючи на свою риторику, каже: «вся власти». Я вже вказував, що слово «власти» надзвичайна рідко вживається в розумінні території, особливо в читанні «вдасть», якщо його і вживають, то в читанні «волость». Якби в тексті було сказано: «Киев, Новгород и вся власти», то ще можна говорити, та й то з натяжкою, що тут мається на увазі територія, земля. Термін волость у той час все більше й більше закріплюється за окремими адміністративними одиницями. Тому вказане місце треба розуміти так: спочатку влада Новгорода, Смоленська, Києва, Полоцька і влада всіх інших місць збирається на думу, на наради (віча); що вирішить влада старших міст, те повинні виконувати й пригороди. Саме це хотів сказати літописець у своїй реляції

Це була основна його думка. Це відповідає і класовій розстановці сил у XII ст. , відповідає уявленню про міста XI — XII ст. як про феодальні центри.

Розглянувши загальне свідчення літопису про повсюдне й споконвічне існування віча на всій Руській землі, Сергеєвич переходить до свідчень літопису про існування вічових зборів в окремих князівствах, почавши з Володимиро-Волинської землі. Він наводить три свідчення літопису, але перше стосується не до Володимира-Волинського, а до Києва (нарада кн. Святополка-Михайла з боярами й киянами 31). Звернемось до розгляду цих двох свідчень.

Василько і брат його Володар Перемиський вирішили будь-що-будь захопити кн. Давида. Для цього вони підступили до Володимира, де той зачинився. Раніш ніж обложити місто, вони звернулись до володимирців, пропонуючи їм видати Туряка, Лазаря й Василя, які настоювали на осліпленні Василька.

«Гражане же се слышав, созваша вече, и реша Давыдови людье: «выдай мужи сия, не бьемъся за сих, а за тя битися можем; аще ли, то створим врата граду, а сам промышляй о себе». И неволя бысть выдати я. И рече Давыд: «нету их зде», бе бо я послал Лучьску; онем же пошедшим Лучьску, Туряк бежа Кыеву, а Лазарь и Василь воротистася Турийску. И слышаша людье, яко Турийске суть,

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные