Вера, Надежда, Любовь в философско-религиозной и этической мысли Украины и мировая культурная традиция

в себе все, сяючи, виблискуючи, випромінюючи" (1, с. 29). Вона завжди милосердна. "Є три типи людей на землі, одни подібні до засухи, інші – до невеликого дощику, треті – до дощу, що заполонив все навкруги" (2, с. 518). Перші не знають співчуття і милосердя, другі лише інколи, частково допомагають іншим, треті милосердні завжди. Любов, стверджується в буддистських джерелах, охоплює все оточуюче, виявляється в ставленні до всіх живих істот, як до близьких. Великою цінністю є "любляче серце”. На основі аналізу буддистських творів можна сказати, що в серці зосереджено світіння нашого "Я" як частки спільної сутності і цілісності людства та усього світу.

В іншій видатній пам'ятці Давньої Індії – "Бхагавадгіті" (шостої книги епосу "Махабхарата", в якій простежується певний зв'язок з ведантою і теїстичною санкх'єю), досить детально описуються різновиди віри, пов'язані з гунами "В світлій вірі – саттва переважає, в пристрасній – раджас, а в темній – тамас" (3, с. 211).

На відміну від буддизму з його ідеєю рівності всіх людей, у цьому творі не заперечується кастовий поділ суспільства, нижча, порівняно із чоловіками, природа жінок, "Породження лон нечистих – вайш'ї, жінки, шудри" (3, с. 186), вже за своїм народженням зв'язані з гунами раджаса і, особливо, тамаса (пристрасті, невігластва). Представники вищих каст в окремих випадках також можуть зазнати певного впливу цих гун (раджас властивий кшатріям). Спасти від цього може віра. "Людина складається з віри: яка її віра, така вона" (3, сс

211-214).

Віра, що відноситься до гун пристрасті та невігластва, служить тільки тимчасовим, оманливим матеріальним наслідкам. Істинна Віра знаходиться в гуні доброчесності, вона очищає серце, має духовні плоди. Досягти її можуть і нижчі касти та жінки, "якщо з вірою до мене (Всевишнього – І. О. ) приходять, до вищої прямують мети" (3, 186), хоча для цього через вроджені вади їм потрібно зробити значно більше зусиль.

Любов в "Бхагавадгіті" розглядається в першу чергу як віддане служіння Божественній сутності (хоча тут говориться і про інші типи любові, зокрема, затьмареної побічними мотивами, через що вона є недостатньо високою). Таке служіння з любов'ю і шануванням виконується людьми, що страждають, шукачами знань і знаючими (3, с. 177). "Лише знаючі всіх переважають" (3, гл. 7, шлока 17). Вони не мають сумнівів, чужі егоїзму і самості, сповнені чистої любові-бхакті, проникають у Вище, досягають зв'язку з ним, що є головною метою духовного існування. Взагалі, "бхакті" як благоговійна любов-служіння в індійській традиції постає як центральний космічний принцип, що підтримує Всесвіт, з'єднує людину з Абсолютом.

Визначення віри, надії, любові в творах китайських мудреців має спільне та відмінне у порівнянні з індійськими джерелами. Їх єднає афористичність, образність, конкретність, практичне, в першу чергу, нормативно-етичне призначення. Разом з тим, давньокитайська філософія не споглядальна, в ній значно менше містики, релігійного екстазу, немає відчуження від світу та "самості", а тріада постає як необхідній компонент вчень про канони, правила політики та вмілого керування країною. Віра та Надія в китайських пам'ятках – це етична та психологічна основа існування держави, порядку в ній, вони знаходить прояв у взаєминах управителів і підлеглих, старших і

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы