Вера, Надежда, Любовь в философско-религиозной и этической мысли Украины и мировая культурная традиция

class="bodytext" style="text-align: Г. Кониський аргументовано критикує стоїків за їх відмову від пристрастей як шляху до доброчесності. Апатія, на думку філософа, неможлива й не необхідна і не є доброчесністю. "Ця догма заперечує любов батьків до дітей, відданість батьківщині, співчуття знедоленим і нещасним та під прикриттям стійкості вчить брутальності й жорстокості… Не було би ніякої доброчесності, якби не було пристрастей" (29, с. 477).

Оглядаючи питання Віри, Надії та Любові в працях професорів Києво-Могилянської академії, можна зробити деякі загальні висновки. По-перше, для всіх з них характерна орієнтація на античні зразки, а також на середньовічних релігійних мислителів та їх активне використання. До них відносяться переважно Аристотель, Тома Аквінський, меншою мірою Платон та неоплатоніки. По-друге, ця орієнтація не ставить під сумнів самостійності думок києвомогилянців. Ця самостійність авторів проявляється в оригінальній інтерпретації понять та визначень їх сутності, розвиткові власних підходів до розуміння конкретних буттєвих ознак та властивостей явищ, причин їх виникнення та наслідків дії. По-третє, тлумачення тріади у більшості попередніх вітчизняних авторів мало підкреслено релігійне забарвлення. При цьому засадничі функції належали Вірі, а любов була підсумковим моментом їх трансцендентного сенсу. У києвомогилянців ці поняття розглядаються тільки в межах людських стосунків, пов'язаних з чуттєвістю та пристрастями. Тому Віра не є предметом етики (як, до речі, Любов і Надія в їх релігійному значенні). Основою, "коренем всіх чеснот" людини стає любов, доповнена надією як одним із видів перетерплювання

Обидві ці, Любов та Надія, зв'язані з добром (за визначенням) та спрямовані на нього.

Особливе місце в історії української філософії посідає Григорій Сковорода. Навчання в Києво-Могилянській академії, безумовно, позначилось на формуванні його світоглядних засад. Але він не успадкував раціоналізовано-схоластичну парадигму мислення своїх вчителів, виробивши свій, неповторний, лише йому властивий образно-символічний, алегоричний стиль мислення, особливості якого відбилися, зокрема, на його етико-гуманістичній концепції.

Хоча Віру, Надію та Любов Г. Сковорода спеціально не досліджував, але в своїх трактатах, діалогах та листах він широко висвітлює цю проблематику в межах своєї головної теми – "Мікрокосму", тобто людини та її внутрішнього світу. У відповідності до особливостей своєї “мови опису” та вчення про “три світи”, де Біблія постає як символічний світ, що дає нам ключ для розуміння Макрокосму та Мікрокосму, дана тріада розглядається ним передусім у релігійному контексті.

В творі "Вступні двері до християнської добронравності" мислитель пише про віру в двох значеннях – вселенськості та істинності. Це, відповідно, Віра в таємницю та силу, що “по всьому розливається і що всім володіє". Тобто, йдеться про визнання вищого начала та необхідності служіння йому. Друге значення має Віра заради розуміння благості Бога, щоб прийняти й любити Його. Така Віра "заховане всім радам блаженства, ніби здаля проглядає у підзорну трубу”. Ця Віра необхідно пов’язана із Надією, котра підтримує людське серце при цій істині. “Ці добродійності приводять, нарешті, людське серце, начебто надійний вітер корабля, у гавань любові та їй доручає" – підсумовує Григорій Сковорода (30, с. 148). В дусі християнської традиції, він вбачає у вірі основу (тверду скелю, "петру") чеснот людини, духовної усталеності, пізнання Вищого в собі і через себе, оскільки "…Віра риє і рухає

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Похожие работы