Вера, Надежда, Любовь в философско-религиозной и этической мысли Украины и мировая культурная традиция

пов'язані Віра, Надія та, нарешті, Любов, яку він називає "найвеличнішою" з чеснот. Моральні якості людини порівнюються філософом з якостями дорогоцінного каміння, де "сила терпіння схожа на діамант, цнотлива чистота на прозору зелень смарагда, Віра і любов Божа – на вогняний рубін" (34, с. 399). Ці якості можуть бути тільки в чистому серці, тому мислитель вживає вислів "любов, або чистосердечність". Їй належать такі властивості, як "доброзичливість, незлобність, схильність, покірливість, нелицемір'я, добронадійність, безпечність, задоволення, бадьорість". У такій любові, подібної "до чудового саду, що повний тихих вітрів, солодкодухмяних квітів та втіхи" (30, с. 150), відчувається "дихання" та "віяння" трансцендентного. Щоб цього досягти, людині потрібно пройти нелегкий шлях, вважає мислитель. Головне при цьому – дотримуватись принципу "нічого над міру". "Надмірність породжує пересиченість, пересиченість нудьгу, нудьга ж – душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим" (32, с. 227) – пише філософ.

Не сприймаючи ні гедонізму, ні аскетизму, він, як Будда, Конфуцій, Аристотель, деякі інші вітчизняні філософи, виступає прибічником "золотої середини", завдяки якій тільки й можливе духовне і фізичне здоров'я. Григорій Сковорода засуджує пристрасті, якщо їх не стримують "вуздою розуму, немов диких коней". Як і Г. Кониський, він критикує стоїків. Безпристрасний мудрець, на його думку, "був би стовпом, а не людиною”. Турботи, страх і подібні афекти необхідні, блаженство є там, де є приборкання пристрастей, а не “їх відсутність" (32, с. 269]. Віра, Надія та Любов сприяють поміркованості у житті. Вони впливають на волю, стримують бажання, непотрібне роблять зайвим, спрямовують дії на добро, творять його. "Властивість віри – помічати або розуміти, а чим більше хто помічає, тим більше плекає надії, тим полум'яніше любить, з радістю творить добро, безмежно і безмірно, наскільки це можливо (32, с

266). Тобто, в творенні добра міра не потрібна. Як випливає з розглянутого, Григорій Сковорода не заперечує необхідності фізичних, тілесних потреб та зв'язаних з ними почуттів, зокрема, віри, надії, любові. Але це його не цікавить. Названа тріада розглядається філософом тільки в духовному сенсі.

Головним аспектом духовності, за Сковородою, є не тільки пізнання людиною об'єктивного світу, але й її самопізнання. Останнє є більш важливим, бо кінцева його мета – це невидима натура, наближення до трансцендентного. В обох випадках цей процес пов'язаний з Вірою, Надією та Любов'ю. "Насіння всіх наук ховається в середині людини, тут приховане їх джерело" (34, с. 367). "А що є віра, коли не викриття чи вияснення серцем зрозумілої невидимої натури?" (35, с. 356). Пізнання є цілісністю, але здійснюється воно як раціональними методами, так і у процесі містичного осяяння. Раціональне пізнання передбачає відрізнення суб'єкту та об'єкту, а також розуміння своєї самості. Тут Віра, Надія та Любов постають елементами та стимулами досягнення наукової істини, більш того, любов “досліджує та розмірковує”. "Коли не любити всією душею корисних наук, то всякий труд буде марним…” (32, с. 227). Григорій Сковорода підкреслює, що Віра – це “світильник стежкам твоїм” (31, с. 195). Научений світським наукам може, як пише мислитель, “непомильно розкусити, віднайти в них шкарлупу і зерно, отруту і солодку їстівність" (36, с. 130).

На шляху містичного пізнання поступово втрачається

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Похожие работы